Того хто бачив усе
Про того навчу, хто звідав його глибини,
Хто країни усі побачив,
Мудрістю повен, все осягнув він:
Невидиме він зрів, потаємне відав,
Приніс нам вість про дні до потопу,
В дальню путь ходив, та знеміг і змирився,
Оповідь про труди вкарбував у камінь,
Світлу комору священної Еанни,
Урук майданний обвів стіною.
Мур обдивись, де зубці — мов по нитці,
Поглянь на вал, що не має рівних,
Порогів торкнись, що лежать віддавна,
Ступи в Еанну, оселю Іштар,-
І прийдешній цар такого не створить,-
Піднімись і пройди по стінах Урука,
Оглянь основу, цеглини обмацай:
Чи не обпалені ті цеглини,
Чи не сім мудреців їх у стіни заклали?
Місто — на дві верстви і сади — так само,
Низовини — на дві верстви, і двори дому Іштар,-
На шість верств із дворами Урук простерся.
Відшукай під стіною мідяну скриньку,
Відімкни засув, кутий із бронзи,
Дверцята відкрий потаємні,
Вийми й читай таблицю з каменя-лазуриту:
Про те, як Гільгамеш страждав у блуканнях,
Від царів чудовніший, і ставний, і славний,
Бик, що б’є відважно, виплід Урука,
Хто попереду йде, з-між усіх найперший,-
Він, надія братів своїх, йде також позаду,-
Найміцніша сіть, сподівання війська,
Ярий потік, що ламає стіну камінну,
Первісток Лугальбанди, Гільгамеш, досконалий міццю,
Син телиці достойної. Буйволиці Нінсун,
Герой Гільгамеш, досконалий і грізний,
Відкривач перевалів, копач колодязів на гірських схилах,
Що перейшов Океан, широке море, до сходу Сонця,
ЩО ЖИТТЯ ШУКАВ І СВІТУ КРАЇ ПОБАЧИВ,
СИЛОЮ СВОЄЮ ДІЙШОВ ДО ДАЛЬНЬОГО УТНАПІШТІ
Відбудував міста, знищені потопом,
Спокій дарував незчисленним людям.
Царственістю хто може йому дорівнятись?
Хто, як Гільгамеш, «я — цар» мовити сміє?
Гільгамешем він названий з дня народин,
На дві третини він бог, на одну — людина,
Образ тіла його сотворила богиня-мати,
Виліпила його стан і зміцнила м’язи.
Гордий він серед мужів, прекрасний серед героїв,
(Три рядки сильно зруйновані).
Часто їхню скаргу
Володарить він в огорожі Урука,
Буйний муж — голова його піднята, мов у тура,
Його зброя в битві не має рівних,-
Під барабан встають всі його друзі!
Лячно у спальнях мужам Урука:
«Батькові Гільгамеш не лишить сина!
Вдень і вночі він буяє плоттю:
Чи Гільгамеш це, пастир обгородженого Урука,
Чи він — пастир синів Урука,
Дужий, славний, умом великий?
Мтері Гільгамеш діви не лишить,
Що зачав герой, що судилась мужу!»
Часто їхню скаргу боги чували,
Боги небес прикликали володаря Урука:
«Сотворив ти буйного сина — голова його піднята, мов у тура,
Його зброя в битві не має рівних,-
Під барабан встають всі його друзі,
Батькам Гільгамеш синів не лишить!
Вдень і вночі він буяє плоттю:
Чи він — пастир обгородженого Урука,
Чи він — пастир синів Урука,
Дужий, славний, умом великий?
Матері Гільгамеш діви не лишить,
Що зачав герой, що судилась мужу!»
Часто їхню скаргу чував Ану.
Заволали вони до великої Аруру:
«Аруру, створила ти Гільгамеша,
Тепер сотвори йому подобу!
Хай протистане його буйному серцю,
Хай змагаються, хай Урук спочине».
Аруру, мову їхню почувши,
ПОДОБУ АНУ СОТВОРИЛА В СВОЄМУ СЕРЦІ,
ОМИЛА РУКИ АРУРУ,
Відщипнула глини, кинула на землю,
Виліпила Енкіду, сотворила героя.
Виплід полуночі, воїн Нінурти,
Укрите шерстю все його тіло,
Наче у жінки, волосся в нього,
Пасма волосся густі, як Нісаба;
Ні людей, ні світу не відав,
Вбраний в одіння він, наче Сумукан.
Разом з газелями їсть він трави,
Разом із стадом водопою шукає,
Разом із звіром серце водою тішить.
Перед водопоєм його зустрічає.
Першої, другої, третьої днини
Перед водопоєм його зустрічає.
Побачив мисливець — лицем одмінився,
Із звіриною вернувся додому,
Злякався, замовк, онімів він,
У грудях — скорбота, потьмарився видом,
Туга в утробу його проникла,
Став обличчям подібний до того, хто в дальній дорозі.
Мисливець уста розтулив, батькові мовить своєму:
«Батьку, муж, котрий оце з гір явився,
По всій країні рука його дужа,
Мов з небесного каменю, міцні його руки,-
Вічно бродить він по всіх горах,
Разом із звіром водопою шукає,
До водопою завжди скеровує кроки.
Страшусь його я, підступитись не смію!
Я вирию ями — він їх засипле,
Я пастки наставлю- він їх понищить,
Звірину степову мені з рук забирає,
Він мені в степу не дає трудитись!»
Його батько вуста розтулив, до мисливця він мовить:
«Сину мій, живе Гільгамеш в Уруці,
Силою рівних йому немає,
По всій країні рука його дужа,
Мов з небесного каменю, міцні його руки!
ЙДИ І ЛИЦЕ ЗВЕРНИ ДО НЬОГО,
РОЗКАЖИ ЙОМУ ПРО МІЦЬ ЧОЛОВІКА.
Дасть тобі він блудницю — приведи її з собою:
Скорить жінка його, наче воїн могутній!
Як напуватиме він звірину коло водопою,
Хай вбрання вона скине, шнур на тілі розв’яже,-
Жінку вгледівши, підійде він до неї —
Стануть чужі йому звірі, що з ним виростали в пустелі!»
Прислухався він до поради батька,
Мисливець подався до Гільгамеша,
Рушив у путь, стопи звернув до Урука,
Перед лицем Гільгамеша промовив слово:
«Чоловік, котрий оце з гір явився,
По всій країні рука його дужа,
Мов з небесного каменю, міцні його руки!
Вічно бродить він по всіх горах,
Разом із звіром водопою шукає,
До водопою завжди скеровує кроки.
Страшусь його я, підступитись не смію!
Я вирию ями — він їх засипле,
Я пастки наставлю — він їх понищить,
Звірину степову мені з рук забирає,
Він мені в степу не дає трудитись!»
Гільгамеш мовить до мисливця:
«Йди, мисливцю мій, блудницю Шамхат приведи з собою,
Як напуватиме він звірину коло водопою,
Хай вбрання вона скине, шнур на тілі розв’яже,-
Жінку вгледівши, підійде він до неї,-
Стануть чужі йому звірі, що з ним виростали в пустелі».
Пішов мисливець, блудницю Шамхат новів із собою,
Вирядились вони, вирушили в дорогу,
Третього дня прибули на умовлене місце.
Блудниця з мисливцем у засідку сіли —
Один день, два дні сидять коло водопою.
Приходять звірі, п’ють коло водопою,
Приходить худоба, серце водою тішить,
А він, Енкіду, народжений в горах,
Разом з газелями їсть він трави,
Разом із звіром водопою шукає,
Разом із твариною серце водою тішить.
Побачила Шамхат дикуна-людину,
Мужа-нищителя з глибу степу:
«Ось він, Шамхат! Розв’яжи шнур на тілі!
Йому лоно відкрий, хай зазнає твоєї ласки!
Тебе вгледівши, підійде він до тебе-
НЕ СТИДАЙСЯ, ПРИЙМИ ЙОГО ПОДИХ,
УБРАННЯ РОЗГОРНИ, ХАЙ ДО ТЕБЕ ЛЯЖЕ!
Втіху дай йому, діло жіноче,-
Стануть чужі йому звірі, що з ним виростали в пустелі,
Припаде він до тебе з жагучим палом».
Шамхат шнур розв’язала, розкрила груди,
Не стидалася, прийняла його подих,
Убрання розгорнула, і ліг він до неї,
Втіху дала йому, діло жіноче,
І до неї припав він з жагучим палом.
Шість днів проминуло, сім ночей минуло —
Ненастанно Енкіду пізнавав блудницю,
Коли ж натішився вдосталь,
До звірини звернув лице він.
Уздрівши Енкіду, втекли газелі,
Степова звірина тіла його уникала.
Підхопився Енкіду, — ослабли м’язи,
Вклякли ноги,- і звірі пішли від нього.
Змирився Енкіду,- не побіжить, як бувало!
Та став він мудріший і розумом глибший,-
Повернувся і сів біля ніг блудниці,
Дивиться в очі блудниці,
І що скаже блудниця,- слухають вуха.
Блудниця мовить до Енкіду:
«Ти вродливий, Енкіду, подібний до бога,
Чом же із звіриною степами бродиш?
В Урук обгороджений тебе введу я,
До світлого дому, оселі Ану,
Де Гільгамеш, незрівнянний міццю,
Являє, мов тур, свою силу людям!»
Сказала — і він уподобав ту мову,
Мудре серце його шукає друга.
Енкіду мовить до блудниці:
«Ну ж бо, Шамхат, мене веди ти
До світлого дому, оселі Ану,
Де Гільгамеш, незрівнянний міццю,
Являє, мов тур, свою силу людям,
Я його викличу, гордо скажу я,
Крикну серед Урука: «Я — могутній,
Я єдиний, хто змінює судьби.
Хто в пустелі народжений — сила його велика!»
«Ходімо, Енкіду, лице зверни до Урука,-
Де Гільгамеш буває — я добре знаю:
Ходімо ж, Енкіду, до обгородженого Урука,-
Там пишаються люди вбранням багатим,
ТАМ ЩОДЕННО ВОНИ СПРАВЛЯЮТЬ СВЯТО,
ТАМ АРФ І КІМВАЛІВ ГУДЬБА ЛУНАЄ,
А блудниці красою славні:
Любострастям повні,- віщують втіху —
Вони з ложа нічного ведуть великих.
Життя не відаєш ти, Енкіду,-
Покажу Гільгамеша, що стогонам радий.
На нього поглянь, подивись в обличчя —
Він мужністю красен, чоловічою міццю,
Повне жагою все його тіло,
Більшу від тебе він має силу,
Спокою ні вдень ні вночі не знає!
Ти, Енкіду, змири завзяття:
Гільгамеш — його любить Шамаш,
Ану, Елліль і Ейа його напутили.
Перше, ніж з гір ти сюди з’явився,
Гільгамеш серед Урука вві сні тебе бачив.
Встав Гільгамеш і сон тлумачить,
Матері він своїй мовить:
«Мати моя, сон вночі я бачив:
Явились мені зорі небесні,
Падав на мене мов камінь з неба.
Підняв його я — він од мене дужчий,
Трусонув його я — і не можу струсити,
Край Урука до нього піднявся,
Перед ним увесь край зібрався,
Люд до нього — юрмою тісниться,
Всі мужі його обступили,
Товариші мої ноги йому цілували.
Полюбив його я, притулився, мов до дружини,
І до ніг тобі його приніс я,
Ти ж до мене його дорівняла».
Мати Гільгамеша мудра — все вона знає,- володарю мовить своєму,
Нінсун мудра — все вона знає,- мовить вона Гільгамешу:
«Той, хто з’явився, мов зорі небесні,
Хто впав на тебе, мов камінь з неба,
Підняв його ти — був од тебе він дужчий,
Трусонув його ти — і не зміг струсити,
Полюбив його ти, притулився, мов до дружини,
І до ніг мені його приніс ти,
Я ж до тебе його дорівняла,-
Могутній товариш прийде, рятувальник друга,
По всій країні рука його дужа,
Мов з небесного каменю, міцні його руки,-
Ти полюбиш його, притулишся, мов до дружини.
ВІН ПОРАДНИКОМ БУДЕ, ТЕБЕ НЕ ПОКИНЕ,-
ОСЬ ТЛУМАЧЕННЯ СНУ ТВОЄМУ».
Гільгамеш своїй матері мовить:
«Мати, знову сон мені приснився:
В обгородженім Уруці сокира впала, а навколо юрмились:
Край Урука до неї піднявся,
Перед нею весь край зібрався,
Люд до неї юрбою тісниться,
Полюбив я її, притулився, мов до дружини,
І до ніг тобі її приніс я,
Ти ж до мене її дорівняла».
Мати Гільгамеша мудра — все вона знає,-
синові мовить своєму,
Нінсун мудра — все вона знає,- мовить вона Гільгамешу:
«В тій сокирі ти бачив людину,
Ти полюбиш її, притулишся, мов до дружини,
Я ж до тебе її дорівняю,-
Могутній товариш прийде, рятувальник друга,
По всій країні рука його дужа,
Мов з небесного каменю, міцні його руки!»
Гільгамеш своїй матері мовить:
«Якщо Елліль звелів — мені друг мій хай порадником буде,
Мені друг мій хай порадником буде!»
Так сни свої він тлумачив».
Оповіла Енкіду Шамхат сни Гільгамеша, і стали вони кохатись.
ТАБЛИЦЯ ІI
. ВСТАНЬ, ЕНКІДУ, ТЕБЕ ПОВЕДУ Я
У храм Еанну, оселю Ану,
Там Гільгамеш — незрівнянний міццю:
Як самого себе, ти його полюбиш!
Встань із землі, з пастушого ложа!»
Почув її слово, вподобав ту мову,
Порада жінки запала в серце.
Полотно розірвала, в першу половину
Його одягла, сама в другу вдяглася.
За руку взяла, повела, як дитину,
До пастушого стану, до загонів худоби.
Навколо них пастухи зійшлися,
Шепочуться, позирають на нього:
«МУЖ ОЦЕЙ СХОЖИЙ НА ГІЛЬГАМЕША,
НИЖЧИЙ НА ЗРІСТ ВІН, ТА БІЛЬШ КРЕМЕЗНИЙ.
Мабуть, це Енкіду, виплід пустелі,
По всій країні рука його дужа,
Мов з небесного каменю, міцні його руки:
Він-бо ссав молоко звірине!»
На хліб, який перед ним поклали,
Він позирає зніяковіло:
Не вмів Енкіду їсти хліба,
Смаку сікери також не відав.
Блудниця вуста розтулила, мовить вона до Енкіду:
«Їж хліб, Енкіду,- так личить жити,
Сікеру пий- так світу судилось!»
Досита хліба їв Енкіду,
Сікерн він випив сім глеків.
Заграла душа його, розгулялась,
Серце звеселилось, лице сіяло.
Він обмацав своє волохате тіло,
Єлеєм умастивсь, уподібнився людям,
В одяг убрався, став схожий на мужа.
Зброю взяв до рук, із левами бився —
Пастухи вночі спочивали.
Левів долав і вовків змагав він —
Великі пастирі спали:
Енкіду — на варті, муж невсипущий,
Звістку принесли в Урук обгороджений Гільгамешу.
(Бракує п’яти-шести рядків).
Енкіду з блудницею веселився,
Очі підвів, чоловіка бачить,-
До блудниці він мовить:
«Шамхат, приведи оцього мужа!
Нащо він прийшов? Хочу ім’я його знати!»
Чоловіка гукнула блудниця:
Той наблизився і його побачив.
«Куди поспішаєш, о муже? Нащо трудний похід твій?»
Чоловік уста розтулив, мовить він до Енкіду:
«До шлюбних покоїв мене позвали,
Та людська доля — коритися вищим!
Виклав я на святкові блюда
ВЕСІЛЬНІ РАДІСНІ БРАШНА:
ТІЛЬКИ ЦАРЕВІ ОБГОРОДЖЕНОГО УРУКА
Шлюбні покої бувають відкриті,-
Має суджену він дружину!
Хай спочатку — він, всякий муж — так само:
Так ухвалили богове на раді,
Так судили йому, коли різали пуповину!»
Чоловіка почувши, лицем ізблід він.
(Бракує близько п’яти рядків).
Іде перший Енкіду, а Шамхат позаду.
Вийшов Енкіду на вулицю обгородженого У рука:
«Хоч тридцять потужних назви -я зітнуся з ними!»
До шлюбних покоїв заступив дорогу.
Край Урука до нього піднявся,
Перед ним увесь край зібрався,
Люд до нього — юрмою тісниться,
Всі мужі його обступили,
Наче діти малі, йому ноги цілують:
«Прекрасний нині герой нам явився!»
Для Ішхари стелилося ложе тієї ночі,
Та, як бог, Гільгамешу з’явився суперник:
Заступив до шлюбних покоїв двері.
Гільгамеша ввести не дав він.
Зітнулись у дверях шлюбного покою,
Стали битись на вулиці, на широкій дорозі,-
Завалилися сіни, стіна похитнулась.
Схилив І’ільгамеш до землі коліно,
Стримав свій гнів, змирив своє серце.
Щойно серце його змирилось, Енкіду мовить до Гільгамеша:
«Одного такого тебе народила мати,
Буйволиця Горожі, Нінсун!
Над мужами чолом високо ти піднісся,
Елліль над людьми судив тобі царство!»
Мати Гільгамеша вуста розтулила, володарю мовить своєму,
Буйволиця Нінсун Гільгамешеві мовить:
Гільгамеш уста розтулив, своїй матері мовить:
Підійшов до дверей він, мене силоміць напоумив,
Гірко він мені дорікав за буйство,
НЕМАЄ В ЕНКІДУ НІ МАТЕРІ, НІ ДРУГА,
ГУСТОГО ВОЛОССЯ НІКОЛИ НЕ СТРИГ ВІН,
У степу народжений — сила його велика».
Стоїть Енкіду, слухає таку мову,
Зажурився, сів і заплакав,
Сповнились очі його сльозами:
Без діла сидить, пропадає сила.
Обнялись двоє друзів і сіли поруч,
За руки взялися, мов рідні братове.
Гільгамеш чолом похилився, мовить він до Енкіду:
«Чого твої очі повні сльозами,
Серце сумує, зітхаєш ти гірко?»
Еикіду вуста розтулив, мовить він до Гільгамеша:
«Стогін, друже, мені роздирає горло,
Без діла сиджу, пропадає сила».
Гільгамеш уста розтулив, мовить він до Енкіду:
«Друже мій, далеко єсть гори Лівану,
Гори ті вкриті кедроким лісом,
Живе в тому лісі лютий Хумбаба,-
Давай його вб’ємо разом з тобою,
Усе, що є злого,- проженемо зі світу!
Кедру я нарубаю,- поросли ним гори,-
Вічне ім’я собі сотворю я!»
Енкіду вуста розтулив, мовить він до Гільгамеша:
«Мені, друже, знати було у горах,
Коли блукав я із звіриною:
Є рови там на поприще навкруг лісу,-
Хто ж увійде у глибини лісу?
Хумбаба — ураган його голос,
Уста його — полум’я, смерть — його подих.
Нащо ти намислив таке звершити?
Бій нерівний в оселі Хумбаби!»
Гільгамеш уста розтулив, мовить він до Енкіду:
«Хочу я піднятись на гору кедрів
І до лісу Хумбаби ввійти я хочу,
(Бракує двох-трьох рядків).
Бойову сокиру на пояс повішу —
Ти йди за мною, я ж піду перший!»
Енкіду вуста розтулив, мовить він до Гільгамеша:
«Як же рушимо ми, як у ліс увійдемо?
Бог Вер, охоронець його,- невсипущий і дужий,
А Хумбаба — сам Шамаш надав йому сили,
БОГ АДДУ НАДАВ ЙОМУ ЗВАГИ,
ЩОБ КЕДРОВИЙ ЛІС ОБЕРІГАВ ВІН,
Страхи людські доручив йому Елліль.
Хумбаба — ураган його голос,
Уста його — полум’я, смерть — його подих!
Кажуть люди — важкий шлях до того лісу,
Хто ж увійде у глибини лісу?
Щоб кедровий ліс оберігав він,
Страхи людські доручив йому Елліль,
Хто в цей ліс увійде — враз пойме того неміч».
Гільгамеш уста розтулив, мовить він до Енкіду:
«Хто, мій друже, на небо піднісся?
Лише богове під Сонцем вічні,
А в людини — лічені роки,
Все, що робиш,- майне, як вітер!
От і нині боїшся ти смерті,
Де ж вона, сила твоєї зваги?
Я піду перший, ти ж кричи мені: «Йди, не бійся !»
Якщо впаду я — ім’я зоставлю:
«Гільгамеш прийняв бій із Хумбабою лютим!»
От хлоп’я народилось у мене в домі,-
До тебе біжить: «Скажи, все ти знаєш:
Що звершив мій батько і друг твій?)
Повідаєш ти мою славну долю!
А мова твоя смутить мені серце!
Руку я здійму, нарубаю кедру,
Вічне ім’я собі сотворю я!
Друже, я майстрам загадаю роботу,
Нехай віділлють перед нами зброю».
Загадали майстрам роботу,
Посідали майстри, міркують.
Відлили сокири великі,
Відлили сокири по три таланти.
Відлили кинджали великі,
Леза по два таланти,
Тридцять мін — виступи по боках їх,
Тридцять мін золота — рукоять кинджала,-
Гільгамеш і Енкіду несли по десять талантів.
СІМ ЗАСУВІВ ЗНЯЛИ ІЗ БРАМИ УРУКА;
ПРО ЦЕ ПОЧУВШИ, НАРОД ЗІБРАВСЯ,
Люд зійшовсь посеред обгородженого Урука.
Гільгамеш перед людом явився,
Зібрання обгородженого Урука перед ним посідало.
Гільгамеш так їм мовить:
«Слухайте, старійшини обгородженого Урука,
Слухайте, люди обгородженого Урука,
Гільгамеша, що мовив: «Я бачити хочу
Того, чиє ім’я опаляє землі.
Хочу в кедровім лісі його здолати,
Який дужий я, син Урука, хай світ почує!
Руку я здійму, нарубаю кедру,
Вічне ім’я собі сотворю я!»
Старійшини обгородженого Урука
Мовлять Гільгамешу ось яке слово:
«Юний ти, Гільгамешу, йдеш на поклик серця,
Сам не відаєш ти, що робиш!
Чули ми — жахливий образ Хумбаби,-
Хто його зброю здолає відбити?
На сотню поприщ він оточений лісом,-
Хто ж увійде у глибини лісу?
Хумбаба — ураган його голос,
Уста його — полум’я, смерть — його подих!
Нащо ти намислив таке звершити?
Бій нерівний в оселі Хумбаби!»
Почув Гільгамеш порадників слово,
На друга він, сміючись, озирнувся:
«От що нині я скажу тобі, друже,-
Боюсь його я, і страшуся вельми:
У кедровий ліс піду я з тобою,
Щоб там не боятись — уб’ємо Хумбабу!»
Старійшини Урука мовлять до Гільгамеша:
(Бракує двох рядків).
«Хай іде з тобою богиня, хай береже тебе бог твій,
Хай тебе веде він щасливим шляхом,
Хай поверне тебе до пристані Урука!»
Перед Шамашем став Гільгамеш на коліна:
«Вислухав я слово старійшин,
Вже йду, та до Шамаша руки простяг я:
Хай життя моє не урветься нині,
Поверни мене до пристані Урука,
Свій покров простри наді мною!»
ГІЛЬГАМЕШ ПОКЛИКАВ ЕНКІДУ, ВОРОЖБУ СТАВ ТВОРИТИ.
(З кількох зруйнованих рядків «старовавілонської»
версії можна припустити, що Шамаш дав двозначну
відповідь на ворожбу героїв).
Як почув віщування — він сів і заплакав,
По щоках Гільгамеша покотилися сльози.
«Йду я шляхом, яким не ходив я,
Йду в дорогу, якої мій край не знає.
Якщо буду я нині мати щастя,
У похід ідучи із власної волі,-
Тебе, о Шамаш, я славити буду,
Кумири твої садовитиму на престоли!»
Спорядження перед ним поклали,
Сокири, кинджали великі,
Лук і сагайдак — їх дали йому в руки.
Взяв він сокиру, набив сагайдак свій,
На плече надів він лук аншанський,
Кинджал застромив він собі за пояс.
До походу вони зготувались.
(Далі — два неясні рядки).
Старійшини його благословляють,
На дорогу вони Гільгамешеві радять:
«Гільгамешу, на силу свою не звіряйся,
Будь спокійний лицем, ударяй несхибно;
Той, хто перший іде, товариша порятує;
Хто стежини знав, уберіг він друга;
Хай Енкіду йде перед тобою,-
Знає він дорогу до кедрового лісу,
Битви він бачив, двобій йому знаний.
Хай Шамаш уволить твоє бажання,
Що намислив ти — хай очам появить,
Хай відкриє неходжені тропи,
Хай відкриє тобі дороги,
Хай відкриє стопам твоїм гори,
Уві сні хай скаже щасливе слово!
Хай Лугальбанда тобі помагає в поході,-
Усе, що жадаєш, здійсни якнайшвидше!
КОЛИ ТИ ХУМБАБУ УБ’ЄШ, ЯК НАМИСЛИВ, НОГИ ОМИЙ ТИ,
СТАНЕШ НА НІЧЛІГ — ВИКОПАЙ КРИНИЦЮ,-
Щоб вода була чиста в міху твоєму,
Шамашу узливай ти холодну воду,
Повсякчас пам’ятай Лугальбанду!
Енкіду, оборони друга, товариша бережи ти,
Через яри перенось його тіло —
Наша рада тобі царя доручила,
Як повернешся — нам царя доручиш!»
Енкіду вуста розтулив, мовить він до Гільгамеша:
«Як похід ти намислив — рушай у дорогу,
Путі не бійся, звіряйся на мене,-
Добре я знаю його оселю
І дороги, якими бродить Хумбаба.
Ім’я твоє стрясатиме землі,-
У безпеці той, хто іде за мною,
Хай буде все так, як їм проказав ти,
У похід ідучи із власної волі!»
Старійшини, мову таку почувши,
У далеку путь вирядили мужа:
«Хай же йде з тобою богиня, хай береже тебе бог твій,
Хай тебе веде він щасливим шляхом,
Хай звитяжну путь тобі світить Шамаш!»
(Бракує двох рядків).
Гільгамеш уста розтулив, мовить він до Енкіду:
«Тепер, мій друже, ходімо в Егальмах
Перед очі цариці, великої Нінсун!
Нінсун мудра, все вона знає,
Шлях розумний стопам нашим вкаже!»
За руки вони одне з одним взялися,
Гільгамеш та Енкіду пішли в Егальмах
Перед очі цариці, великої Нінсун,
Ступив Гільгамеш до покою цариці:
«Зваживсь я, Нінсун, іти походом,
У дальню дорогу, туди, де Хумбаба,
В бою незнанім битися буду,
Шляхом незнаним вперед ітиму.
Поки я в дорозі і назад не вернувся,
Поки не добувся до кедрового лісу,
Поки не здолав я лютого Хумбабу
І ВСЕ, ЩО Є ЗЛОГО, НЕ ВИГНАВ ЗІ СВІТУ,-
ВБЕРИСЬ У ОДІННЯ, ДОСТОЙНЕ ТІЛА,
Кадильниці Шамашу став перед собою!»
Мову сина свого Гільгамеша
Сумно слухала Нінсун, цариця,
Ступила Нінсун до своїх покоїв,
Омила тіло коренем мильним,
Убралась в одіння, достойне тіла,
Наділа намисто, грудей достойне,
Стрічкою оперезалась, тіарою увінчалась,
Чистою водою скропила землю,
Зійшла по сходах, на дах ступила.
Перед Шамашем кадильницю запалила,
Склала жертву, до Шамаша руки простерла.
«Нащо дав ти мені у сини Гільгамеша,
Вклав у груди йому неспокійне серце?
Нині торкнувсь його ти, і піде він
У дальню дорогу, туди, де Хумбаба,
В бою незнанім битися буде,
Шляхом незнаним вперед ітиме.
Поки він у дорозі і назад не вернувся,
Поки не добувся до кедрового лісу,
Поки не здолав лютого Хумбабу,
І все, що є злого, що ненавидиш ти, не вигнав зі світу,
В денб, коли йому ти знамення явиш,
Хай, тебе не лякаючись, Айя-наречена тобі нагадає,
Щоб ти доручав його стражам ночі
В час вечірній, коли на спочин відходиш!»
(Бракує близько дев’яноста рядків).
Погасила кадильницю, скінчила молитву,
Покликала Енкіду, героєві мовить:
«Не мною народжений, дужий Енкіду!
Я присвятила тебе Гільгамешу
Разом з дівами й жрицями, що присвячені богу».
На шию Енкіду талісман наділа,
За руки взяли його жони бога,
А дочки бога його величали.
«Я — Енкіду! Мене в похід Гільгамеш узяв із собою! —
Енкіду в похід Гільгамеш узяв із собою!
(Бракує двох рядків).
Поки він у дорозі, і назад не вернувся,
Поки не добувся до кедрового лісу,-
Чи місяць мине- буду з ним я разом,
Чи рік мине — буду з ниу я разом!»
(Бракує близько ста тридцяти рядків).
Джерело: На ріках вавилонських: з найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини / Упоряд. М. Н. Москаленко. – К.: Дніпро, 1991. – С. 98 – 151
17 12 2014
4 стр.
Ж. Сімянон, Д. Чэйз, І. Хмялеўская, В. Быкаў, І. Мележ, У. Караткевіч, А. Федарэнка і яшчэ багата хто. Можа на сёння і дзіўна, але калісьці на фарміраванне мяне як асобы мелі ўплыў
12 10 2014
1 стр.
Крім того трудові відносини регулюються Кодексом законів про працю (КЗпП), Законами України «Про відпустки», «Про оплату праці», «Про охорону праці», «Про колективні договори та уг
14 12 2014
22 стр.
На жаль, мы мала ведаем пра імёны свае І тых, хто побач з намі. А ведаць трэба як мага больш, ведаць усё, вартае нашага народа І яго цудоўнай мовы
08 10 2014
1 стр.
Кніжачка пісалася амаль год. Інтэрнэт кніга-складанка вершаў “Неабыякавым!”? Шмат слоў,але не ўсё зразумела(і не ўсе). Які інтэрнэт Што такое “Абыякавасць”?
16 12 2014
1 стр.
Тема. Слова, які означають назви предметів. Розрізнювання питань хто? що? Розпізнавання іменників за питаннями хто? що?
25 12 2014
4 стр.
Відповідно до Законів України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту», «Про позашкільну освіту», «Про наукову і науково-технічну діял
15 12 2014
1 стр.
Учасником процесу є іноземець, який подає у компетентному центрі зайнятості заяву про дозвіл на трудову діяльність, як правило, до свого прибуття на територію чр
Источник статьи: http://flatik.ru/pro-togo-hto-bachiv-use