“Страшні слова, коли вони мовчать…” Ліни Костенко
Ах, які слова! Здається, про завдання поезій, їхньої ролі у суспільстві годі було написати кращого вірша! Ліна Костенко оспівує силу слова і показує цінність поета для людства. Вона наголошує, що кожен із митців відповідальний не тільки за те, що він написав, але й за те, як написав.
Тут повна поезія і її аналіз 
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
Автор — Ліна Костенко
Рік написання: 1977.
Збірка: «Над берегами вічної ріки».
Тема: слово в житті людини, сутність поезії.
Ідея: показати силу слова — «Людині бійся душу ошукать».
У творі Ліна Костенко говорить про те, що слова, ніби згустки, увібрали в себе радощі й болі людей. Чутлива душа поета не тільки вловлює енергію сказаного, а й дивиться на слова з побожним страхом, адже впевнена, що поетові треба пам’ятати про свою відповідальність за кожен свій рядок і за кожне слово.
Вид лірики: філософська.
Жанр: ліричний вірш.
Напрям: модернізм.
Течія: неоромантизм.
Провідний мотив твору: роздуми поетеси про значення слова в житті людини, про сутність поезії.
Композиція твору. Невеликий за розміром у три строфи вірш наповнений почуттями й експресією. Перша строфа твору — це одне складнопідрядне речення, у якому кожне підрядне речення посилює звучання головного.
Образи твору. Ліричний герой — це людина, що знає силу слова й відчуває відповідальність за їх використання: «Хтось ними мучився, болів…» Філософські роздуми поетеси над словом і творчістю породжують в уяві читача образ ліричного героя, який висловлює свої думки щодо проблеми добору слів, завдань мистецтва у суспільстві.
Римування — перехресне: мовчать — почать, причаїлись — чиїмись (абаб).
Віршовий розмір — вірш написано п’ятистопним ямбом із пірихієм.
Історія написання: філософські питання про сутність поезії, про місію митця для Ліни Костенко (особливо для неї, яка пішла у «внутрішню еміграцію» на знак протесту проти відновлення тоталітаризму в СРСР і понад 16 років змушена була писати «в шухляду»), як і для всіх «шістдесятників», були особливо актуальними, що вилилося в низку творів, де ця проблематика стає осердям уваги.
Художні засоби:
- епітети: «страшні слова», «безсмертний дотик»;
- метафори«слова мовчать, причаїлись», «хтось ними (словами) плакав, мутився, болів» оживлюють, олюднюють слова;
- анафора: у першій строфі другий і третій рядки починаються словом «коли*, яке підкреслює і пояснює оксиморон «слова мовчать»;
- антитези: «краса й потворність», «асфальти й спориші» змальовують і різноманітність світу, і його повторюваність, узагальнюючи словами «Усе було», і підводять до висновку: «Поезія — це завжди неповторність».
У вірші «Страшні слова, коли вони мовчать» Ліна Костенко закодувала своє розуміння значення слова в житті суспільства і кожної людини.
Поетеса впевнена, що митці, як ніхто інший, мають обережно й відповідально ставитися до сказаного, адже «поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Буває важко знайти потрібні слова, які б не «були уже чиїмись», але поети тому й несуть це звання, що вміють словом торкатися наших душ і пробуджувати світлі почуття.
Источник статьи: http://zno.if.ua/?p=3974
Усе було асфальти й спориш
Життя та творчість
(рік народження 1930)
Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині в родині вчителів. У 1936р. родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу на Куренівці і ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі «Дніпро», який редагував Андрій Малишко. У 1946р. опубліковані перші вірші Ліни. Дівчина поступила в Київський педагогічний інститут ім. М. Горького (тепер педагогічний університет їм. М. Драгоманова), але залишила його і поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. М. Горького.
Ліна Костенко закінчила інститут у 1956р., а наступного року вийшла перша книжка її поезій «Проміння землі».
Друга збірка «Вітрила» була опублікована в 1958р., згодом — збірка «Мандрівки серця» (1961р.).
У 1962р. збірка «Зоряний інтеграл» була розсипана ідеологічною цензурою і світу не побачила. Потім поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону, її твори не виходили окремими виданнями до 1977-го, до появи збірки «Над берегами вічної ріки». Твори й навіть саме ім’я авторки зникли зі сторінок періодики. Поетеса писала «в шухляду». Це тоді були написані й «Берестечко», і «Маруся Чурай», і вірші, що склали книжки «Над берегами вічної ріки» та «Неповторність». У 1963р. разом із А. Добровольським Ліна Костенко створила сценарій фільму «Перевірте свої годинники». 1964-1965 pp. були, очевидно, часом переоцінки цінностей, зокрема світоглядних. Л. Костенко не належала до якихось дисидентських організацій, але коли в 1965 році почались арешти української інтелігенції,- підписувала листи протесту, коли у Львові судили В. Чорновола і його друзів, вона була на процесі. У 1969р. Осип Зенкевич видав у діаспорі велику збірку «Поезії», до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою, зокрема поезії, які поширювалися у «самвидаві» через заборону комуністичною цензурою.
.Ще одна збірка «Княжа гора» була розсипана у 1972 р. Це не було дивним, адже звучання поезій збірки було настільки сміливим для того часу, що не можна навіть уявити, що ці твори могли бути надрукованими. Ось, наприклад, рядки з вірша «Райська елегія»: .
Бог їй каже: о жінко! Ти ж тільки слабке створіння.
Ти забула, що я у нашу рив тебе із ребра?
Не скузуйся зі мною, бо із того варіння.
Бо із того варіння не буде тобі добра.
А вона йому каже:
— На те ж воно. Господи, й літо,
Щоб плоди достигали. І що ж ти створив за світ?
Ще ж немає ні людства, ні преси, ні головліта,
А цензура вже є, і є заборонений плід!
У 1977р. надрукована збірка Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки», через два роки роман у віршах «Маруся Чурай», а у 1980р. — збірка «Неповторність».
У 1987р. вийшла збірка «Сад нетанучих скульптур». За роман у віршах «Маруся Чурай» та збірку «Неповторність» поетеса отримала Державну премію України імені Т. Г. Шевченка.
Збірка «Вибране» побачила світу 1989р.
За книжку «Інкрустації», видану італійською мовою, Ліні Костенко 1994 р. присуджено премію Франческа Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності. У 1998 р. у Торонто Світовий конгрес українців нагородив Л. Костенко найвищою своєю відзнакою — медаллю Святого Володимира. У 1999 р. був написаний історичний роман у віршах «Берестечко» і окремою брошурою видана лекція «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», прочитана 1 вересня 1999р. в національному університеті «Києво-Могилянська академія». У 2000р. Ліна Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги.
Під час Помаранчевої Революції поетеса була довіреною особою лідера опозиції Віктора Ющенка.
Уже в ранніх віршах Ліни Костенко владарювали глибокі філософські підтексти, що й досі змушують замислитись над не сказаним безпосередньо, але легко вгадуваним. Дебютувавши трохи раніше за «шістдесятників», вона стала їхньою «предтечею», однією з тих, хто повертав поетичному слову естетичну повноцінність, хто рішуче ламав звичні художні критерії. Вихід книжки «Над берегами вічної ріки» став справжньою літературною сенсацією. 1 не тільки тому, що нею Ліна Костенко поверталася в поезію: читач відчував справжню тугу за книжками, в яких проступає абсолютно незалежне художнє мислення без авторових оглядань на цензорів і редакторів. «Вічна ріка» — вміщує в собі життя окремої людини, помножене на її збагачену й вигострену історичним досвідом пам’ять, «вічна ріка» — це масштабне річище, в якому злилося й нерозривно поєдналося суто особисте й загальнолюдське.
Ліна Костенко — одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань, і її шістнадцятирічне мовчання не виглядало як слабкість чи компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито:
/ не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю.
її принциповість і прямота настільки лякали й дратували представників влади, що вони з величезним задоволенням у будь-який спосіб примусили б її мовчати. Але Л. Костенко користувалась такою великою популярністю і любов’ю читачів, що чиновники просто боялись ЇЇ чіпати.
Твори Л. Костенко на літературні теми активізують самоусвідомлення поезією своєї ролі в системі справжніх духовних цінностей. Достатньо їх і в збірці «Над берегами вічної ріки», а ще більше в книжках «Неповторність» і «Сад нетанучих скульптур» (1987). А поряд чимало творів, у яких авторська думка звернена до вічних сюжетів мистецтва й міфології, до історичних подій та епізодів із біографій видатних людей. Ці вірші всуціль переткані цікавими паралелями, ремінісценціями, часто заряджені полемікою, в якій багато тонких іронічних випадів — один із улюблених літературних прийомів Ліни Костенко. І в цьому, здається, ніхто не може на рівних конкурувати з нею.
У книжці «Над берегами вічної ріки», а далі й у наступних духовному зорові читача широко розкривається національна історія («Лютіж», «Чигиринський колодязь», «Стара церковця в Лемешах», «Князь Василько», «Чадра Марусі Богуславки», «Горислава-Рогніда», «Древлянський триптих», драматична поема «Дума про братів неазовських»).
Надзвичайний, безпрецедентний успіх мав історичний роман У віршах «Маруся Чурай». Цей твір не має нічого спільного з усім тим, що досі було написано про легендарну поетесу, і представляє в українській літературі рідкісний жанр. Працюючи над ним, Ліна Костенко використала ті скупі історичні, а по суті, напівлегендар-ні відомості про співачку-поетесу з Полтави Марусю Чурай, що з плином часу дійшли до нас.
Образ Марусі Чурай, її пісні надихали багатьох митців і до Л. Костенко: О. Шаховеького, Л. Боровиковського, С. Руданського, В. Самійленка. О. Кобилянська поклала сюжет Маруси-ної пісні «Ой, не ходи. Грицю. » в основу своєї повісті «У неділю рано зілля копала». а М. Старицький — в основу п’єси.
Роман у віршах «Маруся Чурай» — це художня трансформація відомого сюжету про нещасливе кохання дівчини до хлопця, якого вона отруїла за те, що той, зрадивши їхнє кохання, пішов до іншої. Роман Ліни Костенко невичерпний своїм змістом, багатством поетичних тем, філософсько-моральних колізій, загальнолюдською та національною проблематикою. Серед тем, що звучать у романі «Маруся Чурай», насамперед варто вирізнити тему нелегкої, але й високої водночас, місії митця та його слова в житті й долі українського народу. Якби Ліна Костенко писала лише про трагічне кохання дівчини та її зраду, то роман закінчився б разом із розділом «Страта». Але таке могло бути в тому разі, коли героїня була б людиною звичайною або ж, принаймні, не мала іскри рідкісного поетичного хисту. Маруся Чурай цілком могла б сказати про себе словами одного з ліричних віршів Л. Костенко: «Я тільки інструмент, в якому плачуть сни мого народу».
Незвичайність любовного сюжету (здавалося б, досі традиційного, добре відомого в українській літературі) починається з незвичайності самої Марусі Чурай. В її глибокій та щирій натурі живе дуже сильне максималістське начало: «Все — або нічого». Грицева мати каже про її серце, що воно «горде і трудне». Трудне — бо не визнає компромісів, відкидає напівпочуття, мучиться самотою, вимагаючи справжності й повноти в усьому. І насамперед у коханні. Марусина любов зустрілася з роздвоєною, розчахнутою душею Гриця Бобренка. Так з’являється в романі Ліни Костенко драма «нерівні душ» — поетично-максималістської та буденно-прозаїчної, в якій зникають, гинуть зачатки чогось високого й справжнього, того, що змушувало Марусю думати про козака Гриця Бобренка як про лицаря. Передумуючи у в’язниці свою Любов, Маруся Чурай находить вельми точні слова, які пояснюють колізію двох нерівновеликих сердець:
Источник статьи: http://www.litmir.me/br/?b=104643&p=14
Усе було асфальти й спориш
Ліна Костенко, Поетичні твори
Підбірка зроблена не спеціалістом, а читачем, закоханим у творчість Ліни Костенко і готувалася для особистого користування. Твори взяті з публічних джерел, частково з друкованих книг Ліни Костенко («Вибране», «Річка Геракліта», «Мадонна перехресть», «300 поезій»), частково з електронних, розміщених в інтернеті. Публікації в інтернеті не завжди достовірні, тому твори, представлені тут, можуть містити неточності на помилки.
Життя та творчість
Бібліографія творів Ліни Костенко за хронологією видань
Збірка «Проміння землі», 1957 р.
Збірка «Вітрила», 1958 р.
МАНДРІВКИ СЕРЦЯ» (1961)
Збірка «Мадонна перехресть», 2011
FINITA LA TRAGEDIA
«А вечір пролітає, наче крижень»
«А вранці із усіх казок»
«А затишок співає, мов сирена»
«Але — якщо ви хочете страви»
«А ще ми з Грицем внадилися змалку»
«А що? І я спочину на хвилинку»
«А я пізнав риторики, інфими»
БАЛАДА МОЇХ НОЧЕЙ
БАЛАДА ПРО ЗДОРОВИЙ ЦИНІЗМ
«Біднесенький мій ліс, він зовсім задубів»
«Біжить лошатко по асфальту»
«Біле — біле — біле поле. «
БІЛЬ ЄДИНОЇ ЗБРОЇ
«Біля білої вежі чорне дерево»
«Біля стоянки первісних людей»
«Блискоче ніч перлиною Растреллі. «
«Боюся екзальтованих подруг. «
«Божевілля моє, божемилля»
«Бо що життя? Це усмішка двойлеза»
БРЕЙГЕЛЬ. «ШЛЯХ НА ГОЛГОФУ»
«Бродить спека, як хмільна опара»
«Буває мить якогось потрясіння. «
«Буває тяжко впорожні»
» Буває часом дивне відчуття»
«Буває, часом сліпну від краси»
«Був день як день, як дні усі буденні»
«Був Ірод, і була Іродіада»
«Будь щедрою, хай плаче твоє листя. «
«Буду ходить — туманіти»
«Були у мене за дитячих літ»
«Було нам важко і було нам зле»
«Важке литво свічад і свіч»
«Варшаво, я знала, що ти вродлива»
«Ввірвалася орда шалена»
«Вдень ще літо, а надвечір — осінь»
«В дитинство хочу, там усе моє»
«В дні, прожиті печально і просто»
«Великі поети не вміють писати віршів»
«Великі хмари холодом нагусли»
«Велосипед ночує на балконі. «
ВЕСЕЛИЙ ПРИВИД ПРАБАБИ
«Весна. А вітер — наче восени»
«Весна прийшла так якось несподівано»
«Вечір дуже турецький»
«Вечірнє сонце, дякую за день!»
«Вже брами літа замикає осінь»
«Вже десь мене ліси ті виглядають»
«Вже в стільниках стерні немає меду сонця»
«Вже почалось, мабуть, майбутнє»
«Вже рік старий за обрії пливе»
«Вже трави інеем припали»
«Вже третій день живу у лісі»
«Високий норвежець, фіорди чистого розуму»
«Виходжу в сад, він чорний і худий»
«Виходжу в ніч. Іду назустріч долі»
«Вівтар, трибуна і шинквас»
«Відмикаю світанок скрипичним ключем»
ВІДОЗВА ДО БАЛАКУЧОГО ГОСТЯ
«Віки живуть в старому фоліанті»
ВІНГРАНОВСЬКИЙ НАД РОССЮ
«Вітри гули віолончеллю, писали пальми акварель»
ВІЯЛО МАДАМ ПОЛЕТИКИ
«В маєтку гетьмана Івана Сулими»
«Вночі із хаосу безсоння»
«В пустелі сизих вечорів. «
«Все більше на землі поетів»
«Всі ми — яблуні, облиті купоросом»
В ЧАС ВЕСНЯНОГО РОЗЛИВУ
«Ґондоли — чорні. Бо в чуму були»
«Горобець із білою бородою»
«Готичні смереки над банями буків»
«Гроза проходила десь поруч»
«Гроза. Химерні привиди антен»
ГРОМАДЯНАМ 41-ГО РОКУ
«Гуде вогонь – веселий сатана»
ГЮҐО В СТАРОМУ МАЯКУ
«Давно створились ріки повноводні»
«Далеко там в полях за вітряками»
«Двори стоять у хуртовині айстр»
«День за днем, вони вже звуться — дати. «
«День світився, як свята Цецилія»
«Дерева йшли над річкою додому»
«Десь, кажуть, є гора, де не співають птиці»
«Десь-не-десь, в якомусь царстві. «
«Десь проходила ніжність між нами»
«Десь там планети в просторі безмеж»
«Дзвенять у відрах крижані кружальця. «
«Дзвони б’ють на сполох»
«Дивлюсь на шпиль мечеті»
ДІАЛОГ У ПАРИЗЬКОМУ САЛОНІ
«Діти передражнюють зозулю»
«Добре, що нічого ви не знаєте»
«До мене в хату заповзла гадюка»
«Домовичкам незатишно у місті»
ДОН ПІППО ЛІРОЗІ
«Дорогий мій, сонячний, озвися»
«Дорогі мої, діамантові»
«До шибки притулився голубок»
«Дощ полив, і день такий полив’яний»
«Дощі випадають нечасто»
«Дощі програють по городах гаму»
ДУМА ПРО ТРИ КАМЕНІ
«Душа вертає на свої руїни»
«Душа моя, знайдибіда»
«Душа у вирій проводжає птиць»
«Епоха нас постами робила»
«Є велике щастя — стрічати»
«Жаби ганяють ряску над нуклідами»
«Жах привселюдності. Поет не може бути привселюдним»
«Життя іде і все без коректур»
«Життя — це пастка і життя — це пустка»
«Життя — як вокзал. «
«Життя, як річку не перейдеш вбрід»
«Жовтенька квітка хилитається»
«За багрецем сповити обрій»
«Забіжу за наслідки й причини»
«Заведіть мене, дороги»
«Заворожили ворони світанок. «
«Заворожи мені, волхве»
«За гріх щасливості в неслушний час»
«Заночували птиці на лимані»
«Затишно дітям в пазусі казок. «
«Затінок, сутінок, день золотий»
«Заходить сонце за лаштунки лісу»
«За чорно-синьою горою, на схилку радісного дня»
Источник статьи: http://www.litmir.me/br/?b=266487&p=82