Усе для образотворчого мистецтва
2. Станковий і монументальний живопис.
Живопис, скульптуру і графіку називають образотворчим мистецтвом, тому що вони відбивають і пізнають дійсність у конкретних художніх образах. Однак, кожен мистецький твір не є простим відбиттям дійсності, не є фотографією оточуючого нас світу. Кожен художній твір є сплав обачної художником дійсності та індивідуальної творчої фантазії, він несе в собі відбиток духовного всесвіту автора.
В залежності від того, чим оперує художник, в образотворчому мистецтві розрізняються три основних види — живопису, скульптура і графіка. Кожний з них володіє своєю власною мовою, має в своєму розпорядженні власні матеріали та техніки.
На відміну від багатьох видів мистецтва — живопис маслом стає самостійним методом, стилістичною основою нового живописного світосприймання.
Підґрунтя техніки живопису маслом старих майстрів трьохшаровий метод: спочатку — підмальовок, потім — світлотінь, накінець — колір. «Сікстінська мадонна» Рафаеля — один з найпоетичних образів у мистецтві Відродження, єдина картина художника написана маслом на холсті. Вся робота примкнута богодайною силою, світлом, рухом. Маслом створювали свої шедеври Леонарда да Вінчі, Вечелліо Тіулан, Родрігес де Сілва Веласкез, Харменс ван Рейн Рембрандт. Пітер Пауль Рубенс належить до сонму цих величних майстрів. Мистецтво художника дорогоцінне своїм оптимізмом, повнокрівним здоров’ям, буянням кольору, творчою фантазією, високою майстерністю. Техніка масляного живопису набуває в руках майстра незбагненної досконалості: його живопис справляє враження яскравої і розкішної.
Зовсім по-іншому впливають на глядача картини Рембрандта, який зовсім недбало ставиться до живописної техніки: то він подряпує фарбу гострим інструментом, то витирає пальцями у холст. Фарба то гладенько мають на грунт, то створюють дрібні згустки. «Повернення блудного сина» — один із кращих творів пізнього Рембрандта. В цьому досконалому творі художник увічнив моральну перемогу всепрощаючого батьківського кохання. Крім масляної техніки існує і ще ряд досить цікавих технік. Перш за все нагадаємо про темперу-фарбу, якою користувалися художники із давніх давен, оскільки темперна техніка проіснувала в Європі аж до 16 століття, а в Росії — майже до 18 століття. Назва фарби виходить від італійського temperare — змішувати фарби. Зв’язуючим елементом фарби є яєчні жовтки, соки різних трав або клей з маслом. До цих пір старовинні твори написані темперою, вражають уяву глядача кольором, свіжістю і емалевим блиском фарб. Темпера — техніка досить складна. Фарбу не можна змішувати, писати треба тонким шаром фарби, фарбу одного кольору накладають поруч з другою. Техніка темпери диктує свої умови живопису, вимагаючи суворості, вимогливості, чіткості стилю.
Практично всі майстри середньовіччя працювали темперою, в цій же манері працювали художники епохи Відродження: Мантен’я, Сандро Боттичеллі, Рафаель та інші.
Іконопис — одна з найпоетичних і загадкових явищ давньоруського мистецтва. Темпераментний живопис середньовічної Росії веде свій початок з Візантії. Широкі глядацькі кола по-справжньому оцінили і зрозуміли красу давньоруського живопису тільки на початку ХХ сторіччя, коли старі ікони почали реставрувати і звільняти від бідніших розписів. З’ясувалося, що стародавні темперні фарби прекрасно збереглися. Живописці часто використовують техніки, які займають проміжне місце між графікою і живописом — це пастель, акварель, гуаш. Пастель — різнокольорові палички спресовані з фарбою пігменту, який не містить зв’язуючих речовин, тому їх колір відрізняється звучною, велелковою інтенсивністю.
Живопис пастельний особливе розповсюдження отримав у 17 сторіччі, його в більшості своїй застосовували у портретах. У 19 ст. Едгар Дега створив видатну серію малюнків пастеллю. Акварель — фарба що розводиться водою. Головна її якість — прозорість фарби, скрізь яку світиться тон і фактура основи (папір, шовк, слонова кістка). Техніка акварелі вимагає швидкості та майстерності. Славу видатних акварелістів видобули англійські художники, які вміло використовували її у роботі з натурою. 19 сторіччя полюбляло акварель. Всі пейзажисти романтичного спрямування та імпресіоністи, залюбки застосовували благородну техніку акварелі для роботи з натурою. Гуаш — водна фарба, яка виникла як різновид акварелі. Вона непрозора, створює суцільну декоративну поверхню. Широко застосовувалася у середні віки та епоху Відродження. У Росії техніка гуаші досягла високого розвитку у кінці 19 — поч.20 ст. у творчості Валентина Сєрова, Олександра Головіна.
Термін «графіка» спочатку запроваджено лише стосовно каніграції та письма. Нове значення цей термін отримав у кінці 19 — поч.20 ст. у зв’язку з бурхливим розвитком поліграфії. Саме в цей час графіка визначилася як вид мистецтва, в основі якого лежать лінії, контрасти білого і чорного. Таке розуміння графіка з плином часу отримало біль розширене тлумачення, сьогоденна графіка застосовує колір, штрихи, плями, змішану техніку. Графіка — один із самих популярних видів образотворчого мистецтва, з її інструментами і прийомами зітхається кожна людина. Хто не тримав у руці олівець? Але не кожний знає, як поводитися з більш складними техніками. Саме графіка щільно пов’язана з побутом, громадським життям людини. Графіка — це книжкова ілюстрація, етикетка, яскрава обкладинка, афіша, рекламний плакат. Термін «графіка» охоплює дві великі групи творів — це малюнок і печатна графіка.
Малюнок завжди існує в одному екземплярі. Стародавній інструмент художника — металевий грифель (шрифт). До кінця 15 ст. металевий грифель поруч з пером залишався найбільш розповсюдженим інструментом. У середині віку художники використовували свинцевий шрифт, який давав м’які лінії, але мав недоліки: легко витирався. У епоху Відродження він поступається місцем срібному шрифтові, який вимагає від художника величезної майстерності, бо його лінії не витираються. Срібним олівцем любили малювати Гольбейн Молодший, Рафаель, Леонардо да Вінчі, Альбрехт Дюрер. Занепад популярності срібного олівця викликано тим, що з’явився небезпечний конкурент, більш легкий, більш зручний у користуванні — графітний олівець. В наші дні легкість, доступність, різнобарвність графітного олівця робить його найбільш популярним інструментом сучасних художників.
Перо — одним з головних інструментів європейського малюнка. В середні віки та в епоху Відродження художники носили перо з собою у спеціальному футлярі на поясі разом з чорнилами. Малюнок, виконаний пером відрізняє велика графічна виразність, він має динаміку. Перо дозволяє застосовувати різні нажими, завивки, могутні контрасні штриховки, плями. Ним малювали видатні живописці: Рембрандт, Т’єполо, Ван Гог, Мікельанджело. Сангіна, вугілля, італійський олівець також являють собою інструменти для малювання, які створюють м’яку фарбовану тканину.
Вугілля — техніка малюнку вуглем високо цінувалася старими майстрами, її широко використовують і сучасні художники. Для малюнка застосовують вугілля різних дерев. Цей матеріал дозволяє малювати вільно, з розмахом, особливо на папері високого формату із жорсткою поверхнею, на якому вугілля дає чорний оксамитовий тон. Ним із задоволенням робив свої ескізи Мікельанджело.
Італійський олівець, або чорна крейда, існує у двох варіантах — у вигляді природного чорного каміння (шиферна порода) і у вигляді штучної речовини, що виготовляється із сажі. Його полюбляв Леонардо да Вінчі, Голбейн Молодший, Пітер Пауль Рубенс. Сангіна або червона крейда дає витончений і аристократичний малюнок. Саме тому найбільшим успіхом вона користувалася у художників елегантного стилю, прагнучих до вишуканості малюнка і композиції. Першим вживає сангіну Леонардо да Вінчі. Малюнок сангіною милує око характерним забарвленням: від червоно-рожевого до темно-коричневого. Сангіна не придатна для швидкого начерку, вона вимагає точної, детальної розробленої форми. Французький художник Антуан Ватто — блискучий майстер сангіни. Печатна графіка — естамп (авторський відбиток з печатної форми), книжкова і люстрація, плакат тощо. Печатна графіка часто-густо виконується під замовлення, для тиражування, вона розрахована на багатьох людей, вона пов’язана з пресою, книгами, рекламою. З оглядом на технічні прийоми, що їх застосовують художники печатна графіка потребує чотирьох складових: 1. Дошка або пластина на яку наносять малюнок.
3. Друкарські фарби.
4. Процес друкування.
У залежності від печатної дошки і засобам друку розрізняють:
1. Виникла гравюра (високий друк) до яких ми відносимо ксилографію і ліногравюру.
Ксилографія — (від ксило — дерево) є найбільш простим і демократичним різновидом друкованої продукції. На дерев’яну дошку наносять малюнок і вирізбляється. Фарбою покривають випуклі місця і роблять відтиск. Видатним майстром ксилографії був німецький художник Альбрехт Дюрер, який створював справжні шедеври. Ксилографія широко використовується у книжковій ілюстрації. Широко відомий український графік Ф.Нарбут розробив цілу теорію оформлення книги як цілісну систему.
Ліногравюра — гравюра на лінолеумі з’явилася не так давно, у середині 19 ст., коли почали випускати лінолеум. Цей матеріал легко піддається обробці, малюнок на ньому лягає м’якенька, він дає можливість поєднувати широкий штрих і кольорові плями. Українські художники Г.Якутович і його син здобули світової слави у ліногравюрах. Поглиблена гравюра (глибока печать). Зображення на металеву пластину наноситься у вигляді желобкіг, подряпин, бороздин. Їх заповнюють фарбами, а потім на друкарському верстаті роблять відтиски. До поглибленої гравюри належать всі види гравюровки по металу: механічний, хімічний, змішана техніка. До механічного відноситься «суха голка», різцова гравюра, мецо-тинто. Ця техніка започаткована на тому, що художник наносить подряпини спеціальним інструментом. В цій техніці залюбки працювали Дюрер і Рембрандт, її застосовують сучасні художники. Офорт (хімічна гравюра). Техніка офорту міститься в тому, що малюнок наноситься на товстий шар воску або лаку, які вкривають металеву пластину. Після чого останню вміщують у розчин азотної кислоти, яка роз’їдає відкриті ділянки металевої поверхні.
Розквіт мистецтва офорту припадає на 17 ст. Прекрасними офористами були голландець Рембрандт, іспанець Гой’я, українець Т.Г.Шевченко. До плоскої гравюри (малюнок і фон знаходяться в одній площині) відноситься гравюра на камені — літографія. На кам’яну дошку накладається туш або фарба, а потім камінь вміщується в кислоту, яка протравлює малюнок, друкування відбувається на сенціальному верстаті. Графічні твори лаконічні і зрозумілі, вони мають величезний спектр впливу на глядача: від масового плакату до інтимного особистого сприйняття начерку, мініатюри, ілюстрації.
Це вид мистецтва, що розмовляє мовою пластичних мас. Її можна обійти навкруги, помацати, сприймаючи з різних точок зору. Таку скульптуру називають круглою. Існує також скульптура, що виступає з площини, її не можна обійти, вона називається рельєфна скульптура. Існує три типи рельєфі.
1. Барельєф (низький рельєф) випукла частина виступає з площини наполовину.
2. Горельєф (високий рельєф) — скульптурна форма виступає над площиною більше ніж наполовину, наближаючися до круглої скульптури.
3. Поглиблений рельєф, в якому зображення витискається на поверхні.
Скульптура у своїй класифікації має три основних технологічних групи:
а) пластика — ліпка у м’яких матеріалах (віск, глина, гіпс);
б) обробка твердих матеріалів (дерево, каміння, кістка);
в) відлив і карбування у матеріалі.
«Мистецтво відсікати зайве» називав Мікельанджело скульптуру в камінні та мармурі.
Творчий процес скульптора тривалий і складний. Він вимагає великого фізичного напруження. Свою художню ідею художник висвітлює в віску або клині. З глиняної скульптури робиться . відлив, який в свою чергу служить моделлю для відбиття у камінні або металі. Глина — найбільш пластичний легкий матеріал. Вона може виступати як самостійна техніка. У Стародавній Греції виготовлялися прекрасні глиняні скульптури з обпеченої глини (теракоти).
1. Обпечена глина, покрита прозорою або кольоровою глазур’ю — майоліка широко використовується у сучасній кераміці. Вироби із спеціальної білої глини, покриті глазур’ю відомі всім нам як фаянс і фарфор.
2. Дерево — один із найстаріших матеріалів, гнучкий дешевий. При обробці дерева виявляють його природні малюнки волокон, нарости. Все це створює прекрасні і різнобарвну фактуру поверхні. З пород дерев у практиці скульпторів найбільше ми зустрічаємо дуб, карагач, горіх.
Мармур — найбільш благородний, розкішний і улюблений матеріал скульптора.
Сучасні майстри широко застосовують і використовують нові матеріали, раніше невідомі скульптори: бетон, сталь, різноманітні сплави, що відкриває широкі можливості у образному вирішенні скульптури.
Источник статьи: http://www.sites.google.com/site/obrazotvorcemistectvozosno3/tema-1-vidi-i-zanri-obrazotvorcogo-mistectva
Структура програми “Образотворче мистецтво”;
План.
ЗМ 1. Методика викладання образотворчого мистецтва в початкових класах як педагогічна наука і навчальний предмет.
Лекція № 4.
НЕ 1.4. Зміст навчання образотворчому мистецтву в початкових класах.
1. Принципи визначення змісту та аналіз програми з образотворчого мистецтва в початкових класах.
2. Структура програми “Образотворче мистецтво”.
3. Обсяг знань, умінь, навичок та уявлень з образотворчого мистецтва.
Ключові поняття теми: зміст навчання, принципи визначення змісту образотворчого мистецтва, державний стандарт початкової загальної освіти, програма з образотворчого мистецтва, методи навчання, натура, малювання з натури, малювання по пам’яті, малювання за уявою.
Основна література до теми:
1. Коновець С.В. Образотворче мистецтво в початковій школі. Метод. пос. — К., 2000. — 80 с.
2. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи // Початкова освіта. – 2008. – №37-38. – 96 с.
3. Масол Л.М. Методика навчання мистецтва у початковій школі: Посібник для вчителів / Л.М.Масол, О.В.Гайдамака, Е.В.Бєлкіна, О.В.Калініченко, І.В.Руденко. – Х.: Веста: Видавництво «Ранок», 2006. – 256 с.
4. Мир детства: младший школьник / Ж.И.Айдарова, М.В.Андронова, К.В.Бардин и др. — М., 1988.
5. Програми для середньої загальноосвітньої школи. 1-4 класи. – К.: «Початкова школа», 2007. – 432 с.
Додаткова література до теми:
1. Виноградова Г. Изобразительное искусство в школе. – М., 1990.
2. Кириченко М. Основи образотворчої грамоти. – К., 2000.
3. Коновець С.В. Підготовка вчителя образотворчого мистецтва. – Рівне, 2002.
4. Коновець С.В. Образотворче мистецтво в початковій школі. – К., 2000.
5. Неменский Б. Изобразительное искусство и художественный труд в 1-4 кл. – М., 1991.
6. Ростовцев Н. Методика преподавания изобразительного искусства в школе. – М., 1981.
Зміст лекції:
1. Принципи визначення змісту та аналіз програми з образотворчого мистецтва в початкових класах.
Образотворче мистецтво є унікальним у здійсненні завдань як художнього, так і особистісного розвитку. Це зумовлено не тільки самою природою образотворчого мистецтва, а й тим, що в ранньому віці образотворча діяльність є для дітей однією з найбільш доступних та емоційно захоплюючих форм творчої діяльності. Ефективність вирішення проблеми поліпшення художньо-естетичного розвитку школярів тісно пов’язана з розробкою та виданням підручників і навчально-методичних посібників, співзвучних зі змістом та завданнями нових шкільних програм.
Зміст навчання малюванню – система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці. Успішний художньо-творчий розвиток дітей зумовлюється дотриманням методичних принципів, адекватних специфіці мистецтва:
1) керування художньо-творчим розвитком учнів передбачає врахування вікових, індивідуальних, національних, культурних, регіональних особливостей і традицій; останнє зумовлює звернення до глибоких коренів народної творчості, проникнення національним духом, а не сліпе копіювання взірців і канонів національного декоративного мистецтва;
2) залучення учнів до розуміння змісту та сутності мистецтва слід здійснювати шляхом особистісно-емоційного сприйняття художньої інформації. Саме через це досягається духовно-моральне й естетичне виховання учня, пробудження в його душі добрих почуттів, чуйності, здатності до співпереживання;
3) художній образ є основою, на якій будується художньо-образне сприймання мистецтва і власна художня діяльність. Через це опору на художній образ необхідно передбачати у всіх видах художньої діяльності – і в розділі «Практична робота», і в розділі «Сприймання»;
4) опанування мови мистецтва і формування навичок практичної роботи, доцільні лише в художньо-образному ключі як опанування засобів виразності художнього образу. Інакше набуті знання й уміння будуть позахудожніми (тобто марними);
5) ефективність занять мистецтвом, істотно залежить від зацікавлення художньою працею, від одержуваного дітьми в процесі занять емоційного задоволення, радості. Забезпечення цієї умови досягається дотриманням вищезазначених положень і характером організації занять (уроків); .
6) заняття образотворчим мистецтвом мають бути організовані за законами мистецтва, що передбачає:
– нестереотипність, структурну різноманітність, структурну режисуру;
– залучення учнів до співпереживання, створення відповідного уроку емоційного настрою, чому сприятиме включення до сценарію уроку ігрових, казкових моментів, використання інших видів мистецтв (художнього слова, музики, елементів театрального дійства, кінофрагментів);
– наявність трьох основних структурних елементів уроку (відповідно до законів будь-якої художньої творчості): сприймання, формування творчого задуму, його посильна творча реалізація.
Відповідно до методичних принципів, мети і завдань предмета програма з образотворчого мистецтва складається з двох головних розділів: Сприймання та Практична (творча) художня діяльність результатами вивчення яких мають бути навчально-творчі роботи школярів, виконані на площині і в об’ємі в реальному, декоративному та абстрактному (не фігуративному) ключі, що відповідає двом взаємозалежним напрямам процесу художнього навчання, визначених у Державному стандарті загальної середньої освіти як «художньо-пізнавальна» та «духовно-творча» площини.
Розділ «СПРИЙМАННЯ» включає в себе два взаємопов’язаних види діяльності.
1. Естетичне сприймання дійсності. Передбачає її художнє освоєння: формування вміння бачити, емоційно відгукнутись та усвідомити красу, естетичні якості різноманітних явищ і об’єктів діяльності: природи і тваринного світу, міст і сіл, будинків і квартир, зовнішнього вигляду людини (віддзеркалених в одязі, прикрасах, зовнішніх рисах і пластині тіла).
2.Сприймання мистецтва. Передбачає формування навичок сприйняття й оцінки художнього образу у творах образотворчого мистецтва (по можливості — і в інших видах). Як розділ роботи сприймання здійснюється на матеріалі шедеврів світового образотворчого мистецтва, творів сучасних авторів, як українських, так і зарубіжних, і вирішує три основні завдання:
1) формування уявлення про особливості образної мови різних видів образотворчого мистецтва, розуміння ролі виражальних засобів у створенні художнього образу (певного стану, настрою, характеру тощо) твору мистецтва;
2) розвиток уміння виразити своє ставлення та емоційне переживання щодо твору, який аналізується: а) у «формі словесного відгуку «на рівні емоційно-естетичної оцінки, художнього аналізу (порівняння, зіставлення, виявлення загальних рис тощо); розгорнутої художньої оповіді, що передає естетичні погляди, смаки, ідеали учнів; б) передавання враження про твір за допомогою зображення (миттєво виконані начерки і замальовки з пам’яті); в) можливо – в інших формах художньої творчості (музика. театр, художня фотографія, анімація тощо);
3) формування знань та уявлень про мистецтво і художників, специфіку їхньої праці. Засвоєння спеціальних художніх термінів.
Розділ «ПРАКТИЧНА (ТВОРЧА) ХУДОЖНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ» передбачає максимально широкий спектр художніх технік і матеріалів, включає роботу на площині і в об’ємі.
По кожному з розділів робота виконується за чотирма основними навчальними проблемами: питання композиції і композиційна діяльність; колір; простір і об’єм; форма (силует, частина і ціле, пропорції, конструкція тощо). Головні напрями і завдання роботи щодо реалізації зазначених проблем з урахуванням вікових особливостей дітей наведені в таблиці 1.
У кожному із розділів програми робота ведеться за чотирма основними дидактично змістовими лініями процесу художнього навчання школярів:
1. Питання композиції та композиційної діяльностіпередбачає формування емоційно-смислового задуму композиції і повинно здійснюватися в художньо-образному ключі з акцентуванням уваги на чуттєво-естетичному світові людини, предметів або подій; можна зробити припущення щодо їх настрою, характеру, взаємин тощо. Втілення задуму художніми засобами являє собою структурно-пластичну сторону композиції і передбачає також освоєння композиційних властивостей і засобів (єдність, співрозмірність, динамічний і статичний стани, ритм, симетрія і асиметрія, контраст і нюанс, масштаб, пропорції тощо).
2. Колір.Розвиток кольорочутливості ока, уміння бачити багатство кольорів в навколишньому середовищі, здатності до розпізнавання колірних станів середовища. Внаслідок цього – подолання стереотипних колірних уявлень, формування в учнів художньо-естетичного ставлення до навколишньої дійсності, потреби насолоджуватися красою природи і творами мистецтва; у практичній роботі – вміння передавати різноманіття і виразність кольору в малюнках, пов’язаних із відображенням явищ навколишньої дійсності; формування відчуття декоративної виразності кольору, що передбачає: розуміння умовності декоративного кольору, розуміння гармонії кольоросполучень.
3. Простір та об’єм. Навчання відтворенню умовної глибини простору на площині до перспективними методами, взаємне розташування предметів один відносно одного і спостерігача: освоєння глибини простору; формування понять про точку зору, що перебуває поза зображуваним. Навчання відтворенню третього виміру(об’єму) у зображенні поодиноких предметів на площині. Вивчення перспективних методів побудови простору: законів лінійної і повітряної перспективи; альтернативних способів просторової побудови зображення.
4. Форма.Розвиток емоційно-естетичного сприйняття і передачі форми: навчання сприйняттю й передаванню характерних особливостей обрисів загальної силуетної форми предмета; навчання декоративній стилізації природних форм у роботі на площині і в об’ємі, освоєння прийомів декоративної розробки й збагачення форми(деталями, фактурою, текстурою тощо).
Формування навичок модифікації (видозмін) форм: у межах загальної побудови шляхом зміни пропорцій(як загальної форми, так і складових її частин), видозміни деталей і декору;шляхом перетворення статичного стану предметів чи явища в динамічний, наприклад зображення дерев, рослин, хмар тощо під дією різних природних явищ(вітру, температури тощо); при створенні фантастичних образів і конструкцій внаслідок розвитку в учнів здатності уявляти ;
Формування навичок аналізу й відтворення предмета з точки зору розмірів, пропорцій, конструкції, оволодіння знаннями закономірностей побудови реальної форми предметів. Ці напрямки роботи здійснюються в емоційно-естетичному ключі і є стратегічними; реалізуються впродовж усього періоду навчання. Водночас, при виконанні конкретного завдання той чи інший напрям розвитку дитячого кольоросприйняття виступає провідним щодо інших. Основні напрямки і завдання практичної роботи з даних навчальних проблем представлені у програмі з урахуванням вікових особливостей учнів молодших класів.
Роботу щодо освоєння навчальних проблем програма пропонує здійснювати трьох аспектах художньо-творчого розвитку: реальному, декоративному, виражальному, які передбачають посилене створення художнього образу на основі передачі різноманітних якостей і властивостей форми, кольору, простору та композиції відповідно:
1. У реалістичному художньому ключі. Методи і форми роботи: з натури, за пам’яттю, за уявою, індивідуальна робота.
2. У декоративній манері. Методи і форми роботи: за уявою, індивідуальна, групова і колективна робота.
3. У різних, стильових напрямах від абстрактних до асоціативно виражених. Методи і форми роботи: за уявою.
Реалізація трьох аспектів художньо-творчого розвитку учнів у практичній роботі на площині і в об’ємі передбачає створення таких основних продуктів художньої діяльності (див. табл. 2).
Таким чином, зміст практичної діяльності орієнтовано на можливість ознайомлення учнів з особливостями художньо-образної мови різних видів образотворчої діяльності, з різноманітними пластичними техніками і доступною технологією створення художнього образу у власних творчих роботах.
У програмі вказані лише навчальні завдання (мета). Завдання, спрямовані на розвиток художньо-образотворчого мислення й уяви не завжди вказані, але повинні вчителем на кожному уроці. Провідне навчальне завдання уроку завжди вказане першим, супутні завдання – у порядку значущості для кожного уроку. Вказана в програмі приблизна тематика завдань розрахована на дитяче сприйняття і не може виступати календарним планом. Якщо кількість завдань перевищує кількість навчальних годин, вчителю надається можливість вибрати найкращий варіант завдання або замінити, його за своїм бажанням, але з урахуванням навчальних проблем програми.Образотворча діяльність – одна з найдоступніших і емоційно захоплюючих форм творчості. Вона є унікальним засобом особистісного розвитку дитини, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Саме під таким кутом зору слід розглядати і уроки візуального (образотворчого) мистецтва в школі. Зміст, головні завдання, види діяльності учнів на уроці визначає програма з образотворчого мистецтва (авторами є Лоріна Любарська, Микола Резніченко, Ольга Протопопова). Але оскільки мистецтво – річ суб’єктивна, то і навчання мистецтва є творчим процесом.
Програма лише спрямовує вчителя у русло проблем курсу, у загальному вигляді показує можливі шляхи їх вирішення. Названі в програмі навчальна мета, матеріали та техніки, тематика практичної роботи та послідовність їх переліку є орієнтовними, що унеможливлює використання програми як календарного плану. Роботу на рік необхідно планувати самостійно, враховуючи при цьому власні художньо-творчі, інтелектуальні, матеріально-технічні можливості, етнічні, історичні, культурні особливості свого регіону, міста, села, школи, а також рекомендації Міністерства освіти і науки України щодо системи контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи (К., 2001), в яких зазначено, що «основною одиницею оцінювання є навчальна тема» (с.93).
Тематичні блоки програми глобальні. Вони визначають провідну дидактичну сутність цілого року навчання першому класі це «Чарівні перетворення» (йдеться про образне перетворення дійсності у мистецтві). В другому «Джерела мистецтва» (ознайомлення із засобами виразності різних видів мистецтва). Далі – «У майстерні художника» (3 клас) і «Як і про що говорить художник» (4 клас).
Перед власне програмовим матеріалом для кожного класу називаються провідні навчальні завдання (за чотирма навчальними проблемами), освоєння яких передбачається у початкових класах. Учителю ж, складаючи календарно-тематичний план, необхідно виокремити у програмі кожного класу невеличкі блоки-теми, що складаються із 5-8 уроків, об’єднаних для вирішення певних навчально-виховних завдань. Саме тут виникають перші труднощі і саме тут виявляється власне бачення вчителем конкретних шляхів реалізації завдань програми.
В основу групування уроків можна покласти різні аспекти навчання, наприклад, емоційно-естетичний підхід (О диво, осене барвиста!, Шумить верхами буйний ліс. ), навчальні проблеми (форма, композиція, колір, простір), види та жанри образотворчого мистецтва (живопис, графіка, скульптура, пейзаж, портрет і т.п.), пори року та свята (Різдво, Великдень, Новий рік, літо, зима і т.п.), техніки і матеріали (гуаш, акварель, аплікація, витинанка і т. п.) тощо.
Друге, над чим замислиться учитель використання тих чи інших художніх технік і матеріалів. Щодо останніх, то рекомендацій програми, варто дотримуватись. За основу необхідно взяти і зазначені в програмі провідні навчальні завдання. А от у визначенні всього комплексу задач уроку (виховна та розвивальна мета, супутні дидактичні цілі) вчитель, враховуючи рівень художнього розвитку та естетичного виховання конкретного колективу дітей, має виявити самостійність. Творчо слід підходити і до вибору тематики творчого завдання.
Протягом останніх років на допомогу діючим та майбутнім вчителям з метою змін на краще у викладанні образотворчого мистецтва в початкових класах було створено чимало нових різноманітних програм із зазначеного предмета. Робота над програмним забезпеченням початкової школи продовжується з огляду на вимоги державного стандарту загальної середньої школи, відповідно до якого в загальноосвітніх закладах України передбачається введення таких дисциплін, як «Мистецтво» та «Художня культура» для учнів 1-11-х класів. Характерним для нових програм з цих предметів має стати інтегративне спрямування змісту уроків.
Однією з нових програм, що, робить можливим успішне вирішення завдань системного формування у свідомості молодших школярів картини цілісності та гармонії навколишнього світу, є експериментальна інтегрована програма з образотворчого мистецтва для 1-4 класів загальноосвітніх шкіл.
Цією програмою передбачається систематизоване, цілеспрямоване, послідовне та планомірне змістовно-інтегроване опанування на теоретичному та практично-творчому рівні різних видів мистецтва при домінуючій ролі освітнього компонента «Образотворче мистецтво», тобто образотворче мистецтво інтегрується з архітектурою, дизайном, художньою фотографією, кіно, телебаченням, літературою, музикою, театром, хореографією, цирком.
Разом з різними видами мистецтв у програмі використовується матеріал з народознавства та ознайомлення з навколишнім світом. Програму структуровано за такими основними напрямками естетичного розвитку школярів: пізнавально-діяльнісний (когнітивно-праксіологічний), художньо-творчий (креативний) та сприймання і оцінювання (перцептивно-аксіологічний).
Забезпеченню цілеспрямованої систематизації та послідовної планомірності подання програмового матеріалу має сприяти орієнтовна тематика шкільних занять з образотворчого мистецтва в рамках календарного планування з одногодинним тижневим навантаженням, що виступає значною складовою цієї нової програми. Крім того, у змісті даної програми детально визначено навчально-виховні завдання від 1-го до 4-го класу, настанови щодо оптимального змісту й обсягу знань, умінь та уявлень молодших школярів з образотворчого мистецтва, а також мистецьку абетку термінів і понять, що увійшли до програми.
Поряд з поширеними формами діяльності учнів на уроках естетичного циклу новою програмою передбачається активне впровадження інших маловикористовуваних або нетрадиційних форм, серед яких: колективна, творчо-ігрова, творча та оцінна діяльність на ґрунті інтегрування різних видів мистецтва.
Источник статьи: http://studopedia.su/8_56190_struktura-programi-obrazotvorche-mistetstvo.html