Усе про лесю українку

10 цікавих фактів із життя Лесі Українки

Головна жінка української літератури, Леся Українка насправді не була ні Лесею, ні Українкою. Як справжній літератор, вона придумала себе сама та полишила після себе не лише видатну поезію та прозу, але і легенди про себе. Чи правда, що вона була відьмою, спілкувалася з привидами та надавала перевагу стосункам з жінками? Спробуємо розібратися, що міф, а що правда серед відомих нам фактів про Лесю Українку.

1. Дочка знаменитої матері

Сьогодні не кожен зможе швидко пригадати ім’я Олени Пчілки, але за життя Лесі Українки її мати була справжньою суперзіркою української літератури. Саме вона, а не дочка торувала шлях жінкам в українській літературі. Вона була не проcто талановитою письменницею та викладачкою, а і фінансово успішною – її книги продавалися великими накладами та стрімко розкупалися шанувальниками.

2. З дитинства дружила з містикою

У віци тринадцяти років Лесю відвезли до родичів у село Нечимне неподалік від Ковеля. Місцеві вважали село непростим, усі тут вірили у духів, привидів та давні закляття. Незважаючи на те, що Леся провела у гостях всього три дні, ця поїздка справила на неї таке сильне враження, що саме спираючися на спогади про Нечимне була написана знаменита “Лісова пісня”. До речі, у привидів там досі вірять. Бажаючі дізнатися чи це так можуть спробувати провести ніч у Скулинському лісі.

3. Написала свого першого вірша у Луцьку

У цей знаменний день Лесі було лише дев’ять років. Вірш зберігся і називається “Надія”. Дерево, під яким Лесю вперше навідало натхнення, також і досі стоїть на своєму місці, біля брами у вежі замка Любарта. Якщо ви хочете відчути те, що відчувала молода поетеса, вам варто поспішити – дерево у аварійному стані і зараз влада міста вирішує його подальшу долю. Драматичні твори Леся почала писати ще раніше – усього у п’ять років.

4. Не училася у школі (але була поліглоткою)

Олена Пчілка не довірила школі виховання своїх дітей та зайнялася їх освітою особисто, долучаючи приватних вчителів з окремих предметів. Педагогом вона була, очевидно, не гіршим, ніж письменницею, оскільки результати вражають. Леся вільно говорила сімома мовами: окрім української, російської та польскої, вона також знала болгарську, німецьку, французьку та італійську. Причому вона знала їх настільки добре, що навіть перекладала з них літературні твори.

5. Справжне ім’я – Лариса Косач

Дядьком Лесі був інший видатний український письменник Михайло Драгоманов, який багато писав під псевдонімом “Українець”. Леся вирішила взяти з нього приклад. Свою справжнє ім’я вона не дуже любила, вважаючи твердим та строгим. Тому до псевдоніму вирішила додати його ніжнішу версію, якою її часто називали вдома.

6. Страждала на невиліковну хворобу

Доля щедро наділила Лесю талантом, але здоров’я їй перепало дуже мало. Письменниця страждала на туберкульоз кісток, який вважається важкою хворобою навіть і сьогодні, а у ті часи для неї не було навіть ефективного знеболювального. Через туберкульоз кісток, Українка була змушена постійно їздити на лікування. Саме у одній з таких поїздок, у Грузії вона і померла. Лесі було всього 43 роки.

7. Єдиний мужчина в українському письменництві

Саме так Лесю називав інший геній – Іван Франко. Незважаючи на важку хворобу і непросте життя, Українка (як і її мати Олена Пчілка) була відомою силою свого характеру та надзвичайною дисципліною у роботі. Вона працювала незважаючи на постійний біль під час загострення хвороби. При цьому, письменниця була дуже скромною і завжди підкреслювала, що “не варта і нігтя Франка”.

8. Дружила з Ольгою Кобилянською, але закохувалася у чоловіків

Поширена легенда про те, що Леся Українка любила жінок, базується переважно на її переписці з іншою письменницею Ольгою Кобилянською. Вони справді писали одна одній ніжні листи, але дослідники творчості Українки вважають, що жінки були лише близькими подругами, а мова листів пояснюється манерою спілкування у той період. У житті Лесі було декілька сильних закоханостей: перше кохання у п’ятнадцять років до Максима Славінського, невзаємна, але пристрасна закоханість у Сергія Мержинського, що помер від туберкульозу, та врешті шлюб з Климентом Квіткою.

9. Вигадувала нові слова

Саме так, у спадок Леся залишала нам не лише свої вірші та прозу. Такі звичні нам слова “промінь” та “напровесні” вигадала та ввела у вжиток саме письменниця. Цікаво, що словом “мистецтво” ми завдячуємо її матері Олені Пчілці.

10. Досі подорожує у космосі

І це не жарт. На честь Лесі Українки названий астероїд «2616 Леся» (2616 Lesya), який вчені відкрили у 1970 році. Знаходиться він у астероїдному поясі між Юпітером та Марсом.

Источник статьи: http://herbeauty.co/uk/rozvagy/10-tsikavyh-faktiv-z-zhyttya-lesi-ukrainky/

Биография Лесі Українки повністю

Леся Українка (укр. Леся Українка; справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач-Квітка, укр. Лариса Петрівна Косач-Квітка; народилася 13 лютого 1871 році, Новоград-Волинський — померла 1 серпня 1913 р. Сурамі, Тифліська губернія) Грузія — українська поетеса, письменниця, перекладачка.

Писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці; працювала в області фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу); брала активну участь в українському національному русі.

Відома завдяки своїм збіркам поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поем «Давня казка» (1893), «Одне слово» (1903), драм «Бояриня»(1913), «Кассандра» (1903-1907), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911) та інші.

За результатами опитувань сучасні українці називають її одним з найвидатніших співвітчизників, поряд з Тарасом Шевченком і Богданом Хмельницьким.

Ім’я при народженні	Лариса Петрівна Косач
Псевдо	Леся Украинка
Народилася	13 (25) лютого 1871 Новоград-Волинський, Україна
Померла	19 липня (1 серпня) 1913 Сурамі, Тіфліська губернія ·Туберкульоз кісток та суглобів
Жанр	драматична поема, вірш

Леся Українка біографія повністю

Походження

Лариса Петрівна Косач (Леся Українка) народилася 13 лютого 1871 року в місті Новоград-Волинський в дворянській родині нащадків козацької старшини, православного віросповідання.

Батьки Лесі Українки — уродженці Лівобережної України. На Волині поселилися влітку 1868 року, переїхавши з Києва на нове місце служби її батька.

Батько, Косач Петро Антонович (укр.) Рос. (1841-1909) — з дворян Чернігівської губернії; юрист, громадський діяч, чиновник. Почав службову кар’єру з чину колезького секретаря; в 1901 році отримав звання «за відмінності» в дійсного статського радника. У 1897 році — предводитель дворянства Ковельського повіту. Поміщик. Дуже любив літературу і живопис. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти.

Леся Українка, Михайло косач, Маргарита комарова 1889р.

Мати, Драгоманова-Косач Ольга Петрівна, — з дрібнопомісних дворян Полтавської губернії; українська письменниця, етнограф, публіцист (псевдонім — Олена Пчілка або Олена Бджілка (укр. Олена Пчíлка)). Була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок».

Дядько (брат матері), Драгоманов Михайло Петрович, — потомствений дворянин; відомий письменник, публіцист, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, видавець, вчений-історик — приват-доцент Київського університету, потім професор Софійського університету (Болгарія).

З 1876 по 1895 р жив за кордоном (в Швейцарії і Болгарії), співпрацював з Іваном Франком. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні поглядів племінниці згідно зі своїми соціалістичним переконанням, ідеалам служіння батьківщині. З його допомогою Леся (так Ларису називали в родині) грунтовно вивчила ряд іноземних мов, що дало їй можливість широко ознайомитися з класичними творами світової літератури.

Раннє дитинство Лесі Українки

Леся і її старший брат Михайло (за нерозлучні в сім’ї їх часто називали, жартома, загальним ім’ям — Мішелосіе) вчилися у приватних вчителів. В 4 роки Леся навчилася читати. У січні 1876 року Ольга Косач з дітьми Михайлом і Ларисою приїхали до Києва, щоб попрощатися з братом Михайлом Драгомановим перед його від’їздом в зарубіжжі. Влітку того ж року О. П. Косач разом з Лесею та Михайлом відпочивають в селі Жабориці (нині — південно-східна частина Баранівки). Тут Леся вперше почула розповіді матері про Мавку і познайомилася з українським народним фольклором. Її мати разом з дітьми ходила по домівках в селі і збирала різні пісні і орнаменти в свою колекцію.

Будинок, де жила Леся Українка (“білий будинок Косачів”)

Дитинство

У 1878 році батьки Лесі їздили на всесвітню виставку в Париж, де зустрічалися з М. П. Драгомановим. В цей час доглядати за дітьми приїжджає Олена Антонівна Косач, сестра Лесиного батька. Дружба з «тіткою Олія» залишила помітний слід в житті і творчості поетеси.

7 листопада того ж року наказом Міністерства внутрішніх справ Петра Антоновича Косача переводять на роботу до Луцька. У наступному, 1878-му, році він набуває 471,44 десятин (близько 500 га) землі з садибою в селі Колодяжне (нині Ковельського району Волинської області (Україна).

У березні одна тисяча вісімсот сімдесят дев’ять заарештовують Олену Антонівну Косач, тітку Лесі, за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна, пізніше її вишлють в Олонецкую губернію, а 1881 зашлють до Сибіру на 5 років (р Ялуторовск Тюменської обл., А потім в м Тюмень) . Дізнавшись про це, Леся в кінці 1879 або в початку 1880 року написала свій перший вірш «Надія».

Леся Українка 1888 рік

Влітку 1880 Олександра Антонівна Косач-Шимановська, тітка Лесі, з двома синами переїздить до Луцька, живе в родині Косачів. Причиною переїзду став арешт і заслання до Сибіру її чоловіка Бориса Шимановського. «Тьотя Саша» — перша Лесина вчителька музики. До неї Леся зберігала все життя почуття глибокої вдячності.

6 січня 1881 року Леся дуже сильно застудилася, що послужило початком важкої хвороби. Почалися нестерпні болі в правій нозі. Спершу вирішили, що це гострий ревматизм. Потім болі з’явилися в руках.

В цьому ж році О. П. Косач повезла дітей до Києва для навчання у приватних викладачів. Там Михайло і Леся почали навчатися за програмою чоловічої гімназії; Леся бере уроки гри на фортепіано у дружини Миколи Лисенка — Ольги Олександрівни О’Коннор.

На початку травня 1882 року Косачі переїздять в село Колодяжне, що відтепер і по 1897 рік стало їхнім постійним місцем проживання. Тут в Колодяжному 29 травня (10 червня) 1882 року народилася сестра Лесі Оксана, 22 серпня (3 вересня) 1884 року — брат Микола (укр.) Рос., 10 березня 1888 року — сестра Ізидора (укр.) Рос. сестра Ольга народилася в Новоград-Волинському 14 травня 1877 року.

Леся Українка з братом Михайлом на березі моря в Криму. 1898 р.

А тим часом Леся з братом Михайлом живуть у Києві, вчаться у приватних вчителів, вивчають грецьку та латинську мови. Влітку 1883 року у Лесі діагностували туберкульоз кісток, в жовтні цього ж року професор А. Рінек оперував ліву руку, видалив кістки, уражені туберкульозом. Рука залишилася покаліченою. Про музичну кар’єру Лесі не могло бути й мови.

У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку та німецьку мови.

Юність Лесі Українки

Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші українською мовою ( «Конвалія», «Сафо», «Літо червоне пройшло» і ін.) І публікує їх у Львові в журналі «Зоря» (укр.) Рос .. Саме в цьому році з’явився псевдонім «Леся Українка». Серцева дружба єднає Ларису з її старшим братом Михайлом.

Деякий час Леся вчилася в художній школі Миколи Мурашка в Києві. Від цього періоду залишилася одна картина, написана олійними фарбами.

Леся Українка фото 1901р.

Пізніше їй довелося здобувати освіту самостійно, в чому допомагала мати. Ольга Петрівна знала багато європейських мов, включаючи і слов’янські мови (російська, польська, болгарська і ін.), А також старогрецьку, латинську, що свідчило про її високий інтелектуальний рівень. Про рівень домашнього освіти Лесі може свідчити той факт, що в 19-річному віці вона, за працями Менара, Масперо і інших вчених, склала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» українською мовою (надрукований в Катеринославі в 1918 році), багато перекладала на українську мову (твори М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гейне, В. Гюго, Гомера та ін.). Ольга Петрівна виховувала Лесю як сильну людину, яка не має права на надмірне вираження своїх почуттів.

Зрілість

Побувавши в 1891 році в Галичині, а пізніше і на Буковині, Лариса Косач познайомилася з багатьма видатними діячами культури Західної України: І. Франко, М. Павликом, О. Кобилянської, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринської. Основний вектор соціально-політичного світогляду Лариси Косач сформувався після цілорічного (1894-95) її перебування у дядька Михайла Драгоманова в Софії і трагічної події, яким для неї стала смерть дядька.

Важка хвороба змушувала з юних років часто виїжджати на курортне лікування. Лікування в Німеччині, Австро-Угорщини, Італії, Єгипті, неодноразове перебування на Кавказі (з 1904 року близько півтора років жила в Тифлісі), в Одесі, в Криму збагатило її враження і сприяло розширенню кругозору письменниці.

На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва, а в кінці березня разом з Климентом Квіткою здійснює поїздку в Крим, де, зокрема, відвідує Севастополь, Алупку, Ялту.

Леся Українка і Ольга Кобилянська. 1901 рік

7 серпня 1907 року Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві і поселилися в Києві за адресою: Велика Підвальна вулиця (тепер вулиця Ярославів Вал), д. 32, кв. 11. 21 серпня вони разом вирушають до Криму, де Квітка отримав посаду в суді.

В цей час вона багато працює на літературній ниві. 5 травня 1907 року було завершено драматична поема «Айша і Мохаммед», 18 травня остаточно завершила поему «Кассандра», роботу над якою почала ще в 1903 році. 12 травня направила в альманах «З неволі» (Вологда) драматичну поему «На руїнах». Видання друкувалося для допомоги політичним засланцем. У вересні було написано вірш «За горою зірниці», продовжено роботу над творами «У пущі», «Руфін і Прісцілла».

Останні роки життя Лесі Українки

Останні роки життя Лесі Українки пройшли на курортах Єгипту і Грузії. Хвороба невблаганно прогресувала. До загострилася процесу кісткового туберкульозу додалася невиліковна хвороба нирок. Перемагаючи біль, важкі страждання, Леся Українка знаходила сили для творчості. Разом з чоловіком, Климентом Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми.

На Кавказі, згадуючи дитинство, Волинь, красу природи Полісся, за кілька днів написала драму-феєрію «Лісова пісня» (укр. Лісова пісня). На останньому році життя створила драматичну поему «Оргія» і присвячений Іванові Франку лірико-епічний триптих «Що дасть нам силу?» — «Орфеево диво» — «Про велета» (укр. «Що дасть нам силу?» — «Орфеєве чудо» — «Про Велета»). Дізнавшись про важкий стан Лесі, в Грузію приїхала її мати. Їй письменниця диктувала проекти своєї останньої, так і не написаної, драми «На берегах Александрії».

Померла Леся Українка 19 липня (1 серпня) 1913 року в Сурамі (недалеко від Боржомі, Грузія) у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві (надгробний пам’ятник — бронза, граніт; скульптор Г. Л. Петрашевич; встановлений в 1939 році). Пам’ятник вважається «пам’ятником історії національного значення», і не раз піддавався розкраданню бронзових елементів з пам’ятника 1 серпня 2010, 24 квітня 2017 года, 25 лютого 2018 року.

Особисте життя

У 1898 році в Ялті Лариса Петрівна познайомилася з Сергієм Костянтиновичем Мержинським, громадським діячем, випускником Київського університету Святого Володимира. Мержинський жив деякий час в Ялті, проходячи лікування від туберкульозу. Чотири роки по тому (в 1901 році) Леся їде в зимовий Мінськ до смертельно хворому коханому. У важкі зимові місяці народжується одна з найсильніших її драм — «Одержима», Сергій Мержинський вмирає, і Лариса Петрівна назавжди одягає чорні траурні одягу.

Леся Українка, Олена Пчілка, Оксана Косач, Антон Шимановський. На східцях будинку в Зеленому Гаї, літо 1906 р.

У 1907 році поетеса знову повернулася до Криму з Климентом Васильовичем Квіткою, який згодом став її чоловіком. Поспішний переїзд врятував життя Клименту Квітці, туберкульоз поступово відступив. Протягом подружнього життя Климент Квітка записав пісні, які Леся пам’ятала ще з дитинства. А вже після смерті дружини, в 1917 році, видав фотоскопіческім способом двотомник «Мелодії з голосу Лесі Українки». Климент Васильович дожив до 1953 року, переживши дружину на 40 років.

Творчість

Ліна Костенко в передмові до збірки драматичних поем Лесі Українки знаходить в античних і християнських сюжетах Лесі Українки «пекучі аналогії, весь гордіїв вузол національної історії», і стверджує, що до неї «в українській літературі . драматичної поеми практично не було», а «визначення жанру — «драматична поема» — вона ввела перша», а на думку радянського літературознавця Олександра Дейча« самий жанр драматичної поеми, з такою повнотою введений Лесею Українкою в рідну літературу, веде свій початок від Пушкіна ».

Твори Лесі Українки:

Драма

• Драма «Блакитна троянда» (укр. Блакитна троянда; 1896).
• Драматична поема «Одержима» (укр. Одержима; 1901).
• Драматична поема «В катакомбах» («У катакомбах», 1907).
• Драматична поема «Кассандра» («Кассандра», 1907).
• Драматична поема «Бояриня» (укр. Бояриня; 1910).
• Драма-феєрія «Лісова пісня» («Лісова пісня», 1911).
• Поетична драма «Камінний господар» (укр. Камінний господар; 1912).

Стихотворения

• Сборник стихов «На крыльях песен» (укр. На крилах пісень; 1893).
• Сборник стихов «Мысли и грёзы» (укр. Думи і мрії; 1899)).
• Сборник стихов «Отклики» (укр. Відгуки; 1902).

Екранізації

• 1961 — Лісова пісня (фільм, 1961)
• 1971 — Камінний господар (фільм)
• 1976 — Лісова пісня (мультфільм)
• 1981 — Лісова пісня. Мавка (фільм)
• 1986 — Спокуса Дон-Жуана
• 1988 — Блакитна троянда (фільм)

Пам’ять про Лесю Українку

На честь письменниці іменем Лесі Українки названі:

1. Бульвар і площа — в Києві.
2. Бібліотека № 268 ім. Л. Українки — в Москві.
3. Вулиці — у Васильківці, Копейске, Прип’яті, Івано-Франківську, Вінниці, Харкові, Луцьку, Москві, Тбілісі, Батумі, Іркутську, Мінську, Ялті, Сімферополі, Євпаторії, Ковелі, Львові, Бресті, Чернівцях, Черкасах, Горлівці, Одесі, Житомирі , Полтаві, Кропивницького, Кременчуці, Гадячі, Севастополі, Мелітополі, Сумах, Сочі, Почепе і Таразі.
4. Східноєвропейський національний університет — в Луцьку.
5. Леся Українка на банкноті 200 гривень. 2007

Пам’ятник Лесі Українці, Новоград-Волинський, Вул. Шевченка, біля Будинку культури.

Источник статьи: http://gumoreska.in.ua/ukrayinski-pysmennyky/byografyya-lesi-ukrayinky/