Усе про мартин боруля

Іван Карпенко-Карий — Мартин Боруля (переказ)

Стислий переказ, виклад змісту

Транделєв – повірений – сидить у хаті Борулі. Той приносить йому бумагу, в якій сказано, що його, Мартина Борулю – багатого шляхтича, чиншовика (це той, хто платить за оренду землі якомусь іншому власникові) – зачислено до дворянського роду і Дворянське депутатське собраніє подає кандедатуру чоловіка на затвердження в Сенат. Мартин із цього приводу був несказанно радий: «Виходить, я — не бидло і син мій — не теля!…». Тому він покликав Транделєва, щоб подавати апеляцію до суду на Красовського, який його назвав бидлом, а сина – телям.

Розбурений розповідями Трандалєва про його схожі справи, Боруля не шкодує ніяких грошей, аби лише дати прикурити Красовському. Почувши суму 100 карбованців, Мартин погодився ще й зверху докинути та швидко пішов по гроші.

Трандалєв, будучи сам, розмірковує, яке добре діло – «повіреничество». Веде діло Красовського проти Борулі, а Борулі проти Красовського. І нема йому різниці, чи виграє, чи програє: всеодно заплатять. І ще й годують його, і коней теж. А робити і не треба нічого: в городі піде до столоначальника, той все і напише.

Мартин приніс йому грошей, сказав, що всі надії лише на повіреного. Поцілувалися та й розійшлися.

Мартин думав собі, яка добра робота гражданська. Його покійний батько все про господарство думав, а дарма, бо тепер інший світ став – треба дворянський статус. Сина вже влаштував в земський суд, ще б для доньки якогось благородного чоловіка найти.

• Мартин Боруля (повний текст) ▲ читається приблизно за півтори години
• Мартин Боруля (скорочено) ▲ читається за 5 хвилин
• Мартин Боруля (стисло) ▲ читається за 8 хвилин

• «Мартин Боруля» (шкільні твори)
• Біографія Івана Карпенка-Карого

Входить Степан – син Борулі, який працює в суді та приїхав на кілька днів до батьків. Мартин наказав збирати для нього коней, а сам став розпитувати про чиновника Націєвського, якого бачив на масляну. Він був губернським секретарем, а скоро мав вести ісходящу та стати регістратором. Мартин вирішив, що якраз для його донечки Марисі, тому велів синові передати, щоб Націєвський приїжджав на його ж конях.

Зайшла Марися та сказала, що чоловіків кличе мати, а батько їй дорікнув, що вона каже по-мужицьки, а треба казати «папінька й мамінька», або хоч «папаша, мамаша».

Чоловіки пішли, а до Марисі прийшов Микола. Вона його проганяла, бо не хотіла балакати з хлопцем при такому гармидері, коли всі бігають та збирають брата. А Микола заявив, що він пошле свого батька, щоб домовлявся з Мартином про весілля.

Прийшов Степан і Микола, який знав хлопця з дитинства та вчився із Степаном, почав з ним говорити. Розпитував хлопця про життя у місті, бо думав, що там скучно, а Степан розповів про свої розваги; також про роботу питав. Микола не розумів, навіщо ж переписувати всякі бумаги.

Степан поскаржився, що ой як важко працював, бо спершу потрапив у казначейство, а там треба таблиці переписувати, то аж в очах рябіло від чисел. Микола признався, що йому без хлопця сумно буває.

Прийшов Мартин. Коли Микола вийшов, він сказав сину, щоб перестав спілкуватися із хлопцем, мовляв Степан якомусь сільському хлопу не рівня. Вже краще серед вищих тертися.

Степан говорить батькові, що Каєтан Іванович – суддя – обіцяв, що Сенат от-от має затвердити їх у дворянстві, а вдячний Боруля поучав сина кланятися йому.

Мартин кличе до себе Омелька – свого наймита. Він наказує одітися йому в хороші чоботи, бо він везе панича. І хоч Омелько не одразу зрозумів, що панич – це Степан, вибору у нього не було. А Борулю він мусив величати паном. Потім Мартин Боруля ще й забракував коней, яких запряг Омелько, щоб везти Степана.

Нещасний чоловік і не розумів, чого його хазяїн так збісився, коли став паном.

До кімнати ввійшов Степан і його мати – Палажка. Мартин поучає жінку, говорить як треба поводитися, коли поїде з Омельком: каже, щоб купила чаю й кави, тканини, щоб чистила знов і знов своє взуття – бо одяг перше діло. Мартин знов критикує Омелька, бо він одівся у старий кобеняк.

З тим і проводили сина.

До Борулі прийшов Гервасій – батько Миколи – та Матвій – його хресний батько. Обидва просили віддати Марисю за Миколу, бо він не бідняк, та й діти з дитинства любляться. Але Мартин відмовив. Чоловік заявив, що його донька тепер дворянка, тому не може йти за Миколу, хоч він і хороший хлопець.

Гервасій Гуляницький в кінець розсварився із Мартином, мовляв він зі своїми паперами носиться, але папери то ніщо. І в нього були документи, та й узагалі – усі дворяни, просто дрібні та голопузі, то й повипадали із дворянського возу. А шляхта має бути освічена. От той же Красовський спершу вивчився на лікара, а тоді до нього шляхетництво саме прилипло. Тому Борулі з ним не тягатися. Тим більше, що Красовський міг вигнати чоловіка із своєї землі.

Злий на друга, бо той геть сказився із панством, Гервасій пішов геть. А Матвій Дульський мав іще надію, що Боруля передумає, може ще на Трійцю будуть весілля справляти.

Мартин же ж думав, що може справді буде весілля на Трійцю, але не Миколине, а його доньки і губернського регістратора. Зайшла Палажка й спиталася, чого чиншовики заходили? Коли почула жінка, що Мартин відмовився віддати доньку за Миколу, здивувалася та розгнівалася. Їй вже допекли чоловікові вибрики: сказав нічого не робити, найняв наймитів, лише господарство псує. А чоловік завів своє, що дворянку за мужика не віддасть. Вистарчає того, що одружився з бабою селянською, яка хоче тепер собі зятя – простака.

Та й давай розповідати про регістратора, якого привезе із міста Омелько. Оце буде наречений. Тоді Палажка завагалася: може і справді чоловік добре каже. Пообіцяла, що перечити Мартину не буде, але нехай і він її не нервує.

Чоловік послав жінку до сусідів, щоб розпитала, як треба готувати і пити каву.

Мартин почав уже хвилюватися, чому ще немає Омелька? Проте він думав, що напевно той привезе нареченого для Марисі. В цей момент зайшов Трохим – ще один наймит – та заявив, що їхні дві пари волів та корів забрав економ Красовського за чинш, який Боруля не заплатив. Розлючений чоловік скомандував бігти до сусідів та запрягати натачанку, щоб рушати до стану.

Тоді з’явився Омелько. Він боявся входити в хату, бо в нього вкрали коней. Молодий панич та його друзі споїли наймита, а тоді коней поцупили. Проте наймит більше переживав через нові чоботи та одяг, які теж пропали, ніж через коней, бо він віддав усю інформацію про них судденку, тому їх знайдуть.

Єдине, що залишилося в Омелька, це лист від Степана. Він писав, що Націєвський приїде, якщо пошлють по нього коней та натачанку. Тоді Мартин скомандував слати по нараченого, а до нього прийшов пан письмоводитель. Мартин зрадів і наказав накривати на стіл, бо думав, що той привіз утвердження в дворянство.

Письмоводитель приніс розпорядження, щоб Боруля разом із власністю з’їжджав із земель Красовського. Проте Мартин Боруля не пальцем роблений – теж сипане грошима де треба, щоб запроторити Красовського в Острог. Скаргу про крадіжку волів та корів він уже передав, якби не чекав на гостя із міста, сам би рушив у город, але мусить день-два почекати.

Тоді зайшов Омелько. Пан Боруля послав його, щоб спостерігав за дорогою і, коли побачить їхню натачанку, прибіг із звісткою поперед коней. Омелько був подумав, що йому доведеться бігти наввипередки із кіньми пішки, але Мартин таки дав йому коня і випхав геть із хати.

Горе Мартину з тим Омельком, але уже привик до нього. Тоді до кімнати зайшла Марися. Вона несла прати речі, проте батько насварив доньку за це. Він велів гарно одітися, вмитися та слідкувати, що інші роблять. Марися заявила, що так і здуріти від нудьги можна, тому Боруля пообіцяв принести їй п’яльця від сусідки Сидоровички, аби донька вишивала.

Марися, залишившись одна, не могла зрозуміти, чому працювати для дворянки соромно? Адже батько завжди її учив, що лише той має право їсти, хто на цю їжу працював. Та ще й серце їй нило, бо Микола так і не прийшов, хоч обіцяв зайти, коли його батько поговорить про заміжжя.

Під вікном з’явився Микола. Він розповів, що Мартин не хоче віддавати Марисю за нього, бо хлопець не дворянин. А старий Гуляницький образився через те, тому сказав Миколі сватати дочку Котовича. А хлопець, бідолаха, не знає що робити. Бо він і Марисю любить, і з батьком не хоче сваритися.

Тоді Марися порадила погодитися з батьком, але не спіши сватати Юльку Котович, а вона, поки парубок буде придивлятися, щось придумає. Закохані домовилися зустрітися ввечері у саду.

Сумна та невесела думала Марися про своє горе. Хіба ж знайдеться якийсь дворянин, що полюбив би її так, як Микола? Чи вона когось полюбить? Тоді зайшла мати. Марися стала її розпитувати, чого ж то Микола став їм не рівня? Палажка відповіла, що хотіла б такого зятя, але батько уже знайшов доньці нареченого із великим чином. Тоді Марися запевнила, що краще бути щасливим мужиком, ніж нещасним паном.

Тоді і мати погодилася, сказала, що наче на неї щось найде, як тільки поговорить з чоловіком про дворянство. Адже яка з неї панянка? От тільки допомогти Марисі Палажка не може, бо вони з Мартином мало не б’ються, коли говорять про дворянство.

За дверима почувся голос Мартина, тому Палажка сказала швидко виходити.

Мартин прийшов до хати із хлопцем, який приніс п’яльця. Веселий чоловік думав, що благородна кума – це добре, треба і для внуків таких кумів знайти. Тут йому у ноги впала Марися. Дівчина стала просити, щоб її не видавали за міського жениха, бо вона любить Миколу. Мартин нагримав на неї, закричав, що сам її уб’є, як за Миколу ще почує.

Вигнав доньку геть, щоб вбиралася для знатного парубка, а сам все думав, що дурна у нього дитина. А він же ж добра хоче.

Вбіг Омелько. Ледве говорячи, він крикнув: «Їдуть!» Бідолаха впав з коня, тому мусив бігти поперед кіньми пішки. А Мартин ще й полаяв його, бо не побачив, чи сидить якийсь чоловік у натачанці. Тоді Мартин сам підійшов до вікна та побачив Націєвського.

Жених зайшов у хату з гітарою, став обніматися та цілуватися із Мартином Борулею.

Омелько і Трохим взялися внести стола до хати. Трохим розповідав про Націєвського, хвалився, що частував його панич біля кожного шинка. Тоді Омелько відповів, що Націєвський був і тоді, коли йому коней покрали. Трохимові було невтямки: нащо стільки судецьких, що вони роблять? Омелько ж розповів, що вони пишуть бумаги для продажу.

Источник статьи: http://www.ukrlib.com.ua/styslo/printit.php?tid=4906&page=2

Іван Карпенко-Карий “Мартин Боруля”: аналіз твору, характеристика персонажів, скорочений переказ!

Іван Карпенко-Карий “Мартин Боруля”: аналіз твору, характеристика персонажів, скорочений переказ!

Головним героєм комедії “Мартин Боруля” заволодіває ідея “фікс” – отримати статус дворянина. Будь-якою ціною і засобами. Про комічні (і трагічні) ситуації, в які потрапляє Мартин і його сім’я на шляху до дворянства, читайте в скороченому переказі твору. Також аналізуємо твір та характеризуємо персонажів!

Аналіз твору «Мартин Боруля» для ЗНО

Літературний рід:

дворянство як найсокровенніша мрія

Основні ідеї:

засудження відмови від особистих цінностей заради станової приналежності, викриття хабарництва в судочинстві.

Сюжет

В основу сюжету твору покладено невигадану анекдотичну історію гонитви селянина за дворянством і втрати надії на нього через прикрий недогляд, допущений писарем у минулі часи, – розбіжність в одній-єдиній літері прізвища.

Драматург узяв родинну подію, коли батько Карпо Адамович намагався довести своє дворянство, щоб вивести принаймні дітей із селянського стану за походженням у стан панський. Та всі старання пропали марно. У документах його прізвище фігурувало в двох різновидах: Тебілевич і Тобілевич.

Іван Карпенко-Карий добре пам’ятав, що довелося пережити батькові після офіційної відмови йому в дворянському званні. Старий, як і головний герой драми «Мартин Боруля», мало не помер від образи.

Композиція

«Комедія в 5 діях» – так визначив жанр твору автор. Події відбуваються протягом кількох тижнів.

Дійові особи:

• багатий селянин Мартин Боруля,
• його дружина Палажка,
• діти: Марися й Степан;
• багатий шляхтич Гервасій Гуляницький та його син Микола;
• реєстратор з ратуші Націєвський;
• повірений Трандалєв;
• наймити Омелько й Трохим.

Характеристика основних персонажів

Мартин Боруля не труситься за кожну копійку, не знущається з бідніших за себе, але він, як і мольєрівський герой Журден, у своєму прагненні офіційно стати дворянином, по суті, втрачає здоровий глузд.

Яка ж мотивація такої поведінки Борулі? Вона на поверхні, її Мартин не приховує: захист людської гідності як своєї, так і своїх дітей, прагнення оберегти їх від тяжкої («чорної») селянської праці, від
«давньої залежності і бідності». Боруля марить тим, щоб хоч його онуки «були дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!».

І сам він затято відстоює свою гідність: намагається будь-що домогтися покарання для свого кривдника дворянина Красовського.

Сповненими іронії, а іноді й сарказму, є сцени, у яких Боруля намагається завести в своєму домі «дворянські порядки». Комічний ефект тут досягається завдяки разючій невідповідності між давно усталеним способом життя селянина- хлібороба й омріяною панською шляхетністю.

Так, Мартин Боруля:
• наказує і собі, і членам родини довго спати, хоча від спання йому нудно, та й боки болять;
• планує розвести собак та їздити на полювання;
• хоче віддати доньку Марисю за «благородного», який потім через кумедне непорозуміння тікає від неї;
• намагається прилаштувати сина на «благородну» чиновницьку посаду, проте Степана звільняють;
• прагне офіційно оформити своє «шляхетне» походження, але з’ясовується, що в документи закралася фатальна для нашого героя помилка (запис зроблено на прізвище Беруля, а не Боруля).

Усі починання Борулі, спрямовані на досягнення примарного щастя, завершуються поразкою. Інакше й бути не могло, адже для Борулі дворянство — це те, чим можна зовні прикрити своє мужицьке походження, йому не доступні поняття «духовність», «культура», «освіченість», «шляхетність», «етика».

Автор саркастично висвітлює це протиріччя в епізоді, де Мартин наказує дружині Палажці навчитися, як подавати чай і каву «благородному» гостю: «Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися в неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?»

Яскравим є також епізод, у якому Боруля намагається зруйнувати добрі народні звичаї:

«М а р и с я. Тату, Степане, ідіть: мати кличуть!
М а р т и н. Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-своєму. Ти цими словами, мов батогом., по уху мене хльоскаєш.
М а р и с я. Ну, а як же? Я забуваю.
М а р т и н. Он як Степан каже: папінька, мамінька.
С т е п а н. Або: папаша, мамаша.
М а р т и н. Чули: папаша, мамаша, треба так казать, як дворянські діти кажуть.
М а р и с я. Я так і не вимовлю.
М а р т и н. Привчайся: ти на такій лінії».

Марися

Узагалі дочка Мартина Марися — найбільш стійка до змін, бо має міцну моральну основу. Вона намагається зберегти своє щастя, а панське життя, яким марить батько, їй ні до чого: «Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно горе приносе. Краще жить на світі щасливим мужиком, ніж нещасним паном – це всяке знає» (слова Марисі до матері).

Справді, Мартин Боруля раніше виховував своїх дітей у дусі здорової народної моралі, про що свідчать Марисині слова: «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє».

Степан

Повною протилежністю Марисі виступає її брат Степан: він прагне добутися чиновницької посади не стільки якимись інтелектуальними зусиллями, роботою над собою, щоденною старанною працею, скільки обманом, хитрістю — себто так, як у чиновницькому колі й було заведено.

І батько навчає, як вижити в цій прогнилій системі: «Ну, тепер з Богом! (Встає). Прощай. (Цілує Степана). Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам’ять, трись, трись меж людьми — і з тебе будуть люде!»

Дещо сумна картина, у якій батько радить синові порвати з другом дитинства Миколою, бо він тепер, як Борулі здається, уже нерівня їхньому роду: «Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик — одно слово, а ти на такій лінії, трешся між людьми іншого коліна. глянь на себе і глянь на Миколу. То таки мужик репаний, а ти канцелярист!»

Трандалєв

Яскравий негативний персонаж твору, повірений Трандалєв, — це спритний аферист, хабарник, що постійно наживається на маніпуляціях із документами та обдурюванні клієнтів: «Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи! Все одно, що лікар: чи вилічив, чи залічив, – плати» (Трандалєв про себе).

Він – уособлення виродження, деградації корумпованого суспільства.

Націєвський

В негативному ключі зображено й реєстратора з ратуші (чиновника) Націєвського: самозакоханий, проте жалюгідний за своїми моральними рисами панок із вдачею боягуза. Як тільки Націєвський запідозрив, що дівчина, з якою його хоче одружити Мартин Боруля, вагітна від іншого, він без вагань тікає.

Націєвський думає, що завжди може сподобатися будь-якій дівчині, проте його кумедна мова та
невдалі спроби залицяння викликають лише огиду.

Гервасій Гуляницький та його син Микола

Як позитивних персонажів показано заможного шляхтича Гервасія Гуляницького та його сина Миколу.

Микола виявляє наполегливість у відстоюванні свого права на життя з коханою дівчиною (Марисею). В цьому йому
допомагає батько, який постає уособленням традиційної народної моралі та мудрості.

Так, Гервасій допомагає товаришеві, Мартину Борулі, усвідомити згубність ідей про вищість дворян над простими мужиками та повернутися до нормального життя відповідно до українських народних звичаїв.

Скорочений переказ твору «Мартин Боруля»

Мартин Боруля, багатий шляхтич, чиншовик (тобто той, хто платить за оренду землі якомусь іншому власникові), просить повіреного Трандалєва прочитати документ, де вказано, що «Дворянскоє депутатскоє собраніє» зачисляє його, Борулю, до дворянського роду і подає на затвердження до Сенату.

Тому, каже Боруля, треба ще раз подати в суд на дворянина Красовського, котрий його, «уродзоного шляхтича», назвав «бидлом», а сина його — «телям». Мартин говорить, що не пожаліє жодних грошей, щоб посадити Красовського в острог (в тюрму).

Трандалєв радий, що знайшов собі таку вигідну роботу, яка ще й прибуток гарний дає: він веде подвійну гру, веде одночасно справу Борулі проти Красовського і справу Красовського проти Борулі.

Тим часом Мартин просить сина Степана, який служить у земському суді, щоб той привіз йому свого знайомого чиновника Націєвського як жениха для дочки Марисі.

Від Марисі він вимагає, щоб та називала батьків не “тато”, “мама”, а “папінька”,“мамінька” чи “папаша”, “мамаша” — по-дворянському, щоб не бралася до важкої роботи, а то руки зіпсує собі, щоб поводилася, як панночка.

Марися й Микола, син іншого багатого шляхтича, Гервасія Гуляницького, кохаючи одне одного, вирішують сказати батькам про те, що планують весілля.

Степан розповідає Миколі, що він працює на службі, як вивчає напам’ять “бумаги”, як потім із друзями розважається, п’ючи “трьохпробну” (горілку) й співаючи “крамбамбулі” (романси).

Мартин, побачивши Миколу, говорить Степанові, що тепер, коли вони «майже дворяни», простий хлопець йому не товариш, у нього інша дорога.

Боруля посилає зі Степаном свого слугу Омелька, звелівши тому одягтися якнайкраще — в чоботи й добрий кобеняк, запрягти кращих коней, і замовляє привезти самовар, цукор, чаю, кави, щоб було, «як у дворян».

До Борулі приходять сватати Марисю батько Миколи Гервасій і його кум Матвій. Але Мартин відмовляє, говорячи, що його дочці, майже дворянці, «простий мужик не пара». Ображені свати йдуть.

Боруля посилає свою жінку Палажку до Сидоровички, щоб розпитала у тієї, як роблять “кофій” і коли подають: чи до борщу, чи на ніч.

Повідомляє також, що скоро до них приїде чиновник — гідний для Марисі жених. Мати дивується й заперечує, адже дочка любить Миколу, але потім погоджується, думаючи, що Марися буде щаслива за паном.

Приходить Омелько з міста пішки — друзі Степана його напоїли, він заснув, і в нього вкрали чоботи, кобеняк та коней. Мартин гнівається, велить позичити тачанку в сусідів і поїхати за женихом, й домашні щоб готувалися до свята — заручин.

Марися зустрічається з Миколою, і той повідомляє, що її батько їм відмовив, бо вони не дворяни. Тепер Миколі кажуть, щоб сватав дочку Котовича. Марися в розпачі, але обіцяє любити хлопця і щось придумати для їхнього порятунку. Вона розмовляє з матір’ю і говорить, що не треба їй ніякого дворянства та ніяких інших женихів, окрім Миколи, просить заступитися перед батьком.

Але Палажка відмовляє, каже, що то марно, тільки з батьком посваряться. Мартин забороняє дочці прати білизну, хоче, щоб та вчилася вишивати, як благородна панночка. Приїжджає жених, чиновник Націєвський з гітарою. Марися гостро з ним розмовляє, говорить, що вона не панночка, що любить іншого.

Націєвський говорить, що всі баришні від нього “тають”, розтане і вона, як пізнає ближче, адже він так гарно співає. Тим більше, що вже домовилися з батьком про багатий посаг (придане). На самоті Націєвський починає сумніватися, чи не підсовують йому нечесну наречену, яка, можливо, вже чекає дитину від іншого.

Підслуховує розмову Мартина з Палажкою, які сперечаються, кого візьмуть у куми, як народиться дитина, думає, що його здогади щодо нареченої підтвердилися, й крадькома тікає із заручин.

Розгніваний Боруля бере коня, наздоганяє чиновного жениха її відлупцьовує його за свій сором.

Після цього приїжджає Степан із речами й говорить, що земський суд скасовано і їх усіх звільнено. Марися розповідає братові, що після того випадку з Націєвським і після того, як надійшов папір від Красовського, щоб забиралися геть із його землі, батько зовсім занедужав.

Вирішують покликати давнього товариша Гервасія, щоб поговорив із Мартином. Боруля ледь виходить у світлицю. Всі його вмовляють покинути думки про дворянство. Тим більше, що із Сенату надійшла відмова: Борулю не можуть визнати дворянином, бо в одному з документів написано не “Боруля”, а “Беруля”.

У розпачі Мартин просить принести папку з паперами та палить їх у печі, плачучи та приказуючи, що тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, а він усе-таки залишився бидлом.

Гервасій просить Мартина поблагословити Миколу й Марисю до шлюбу. Хай добре вчать своїх дітей, то й стануть ті дворянами. Мартин благословляє дочку та її коханого, відмовляється від згубних думок про дворянство й вирішує розпочати нове життя.

Твір поступово приводить нас до думки про оманливість і навіть трагічність відходу від власного “я”. Іноді наші мрії та ілюзії суперечать здоровому глузду, а щоб досягти щастя достатньо бути самим собою.

За мотивами п’єси «Мартин Боруля» знято повнометражний фільм, його можна подивитися прямо в нас на сайті (разом з іншими кіно та мультиками за мотивами творів ЗНО). Переходь сюди:

Хочеш більше корисних матеріалів для підготовки до ЗНО? Підписуйся на наш канал на Youtube ! Там багатеЗНО цікавого 🙂

Источник статьи: http://navsi200.com/martyn-borulya/