Українська мова 8 клас — Уроки ІІ семестр — 2013 рік
Урок 41. Узагальнювальні слова в реченнях із однорідними членами (повторення й поглиблення). Двокрапка й тире при узагальнювальних словах у реченнях із однорідними членами
Випишіть словосполучення з неоднорідними означеннями, потім—з однорідними, поставте між ними коми.
Знаний молодий поет; зніяковілий розгублений хлопець; вічний глухии страх; нескінченний безмежний простір; привітний лагідний голос; очманілий поранений кінь; холодна сира погода; довгий літній день; обшморгана гола гілка; чиста прозора вода; столочена витоптана трава; згідливий на все малий чоловічок; холодний осінній вечір; високі вкриті снігом гори.
З поданих у кожній групі означень та означуваного іменника утворіть речення. Які означення будуть однорідні, а які — ні?
1. Тихий, ясний, місячний (ніч).
2. Тривожний, дощовий, жовтневий (ранок).
3. Білий, високий, пухнастий (хмари).
4. Білий, ніжний, прозорий (хмаринки).
5. Затягнутий хмарами, низький (небо).
6. Синій, заволочений туманом (обрій).
Розділові знаки при узагальнювальних словах
При однорідних членах речення можуть бути узагальнювальні слова (словосполучення)
Якщо узагальнювальне слово стоїть перед однорідними членами, то після нього ставлять двокрапку:
Були собі брати: Кий, Щек, Хорив
Якщо узагальнювальне слово стоїть після однорідних членів, то перед ним ставлять тире:
Любов, надія, віра — ці якості вкупі складають людяність (Р. Браунінг)
Якщо узагальнювальне слово стоїть перед однорідними членами, а після них речення продовжують, то перед однорідними членами ставлять двокрапку, а після них — тире:
Усюди: і на вулицях,
і круг стадіону, і обабіч
дороги — росли молоді осокори (В. Собко)
Узагальнювальне слово може бути відокремлене від однорідних членів іншими словами: Усе міняє час: ідеї, символи, емблеми і паролі
Найчастіше узагальнювальними словами бувають означальні займенники (все, всі, кожний, всякий): Земля України, небо і люди — усе мені рідне! (П. Воронько).
1 заперечні (ніхто, ніщо):
А цій землі нічого не забракло: ні рік, ні моря, ні озер, ні трав (Л. Костенко)
Зв’язок між узагальнювальним словом (словосполученням) й однорідними членами речення можуть підкреслювати слова як-от, наприклад, а саме. Перед цими словами ставлять кому, а після них — двокрапку. Наприклад: Україна має всі різновиди сучасного транспорту, а саме: залізничний, повітряний, автомобільний, морський, річковий, трубопровідний, метрополітен (З довідника).
Чарівний світ пливе переді мною, як-от: сині води, білі піски, хати на високих берегах (О. Довженко)
Узагальнювальне слово є тим самим членом речення, що й однорідні члени, яких воно стосується
Перепишіть. Підкресліть однорідні члени речення, узагальнювальні слова (словосполучення) виділіть рамкою. Обґрунтуйте вживання розділових знаків.
1. Рвала ти гірке та сиве зілля: ковилу, кермек, полин-траву (М. Доленго).
2. Чорнобиль та м’ята, барвінок та рута, калина, верба над водою — все сниться щоночі (Дніпрова Чайка).
3. У прозорій імлі спалахували миготливі вогники: червоні, блакитні, зелені (М. Коцюбинський).
4. Усе це: воду, очерет, блакитне небо й розпечене сонце — ніби вперше побачив Михайлик (І. Сенченко).
5. Буди вже, ясне сонце, комашину, дерева, трави — все (М. Самійленко).
У речення введіть узагальнювальні слова та запишіть їх, правильно розставивши розділові знаки.
1. Хати, дерева, поле були вкриті білою сніговою ковдрою.
2. Протоптані від хат стежки бігли до школи, до криниці, до ставка.
3. Низьке сонце блищало й переливалося іскорками і синіми, і голубими, і фіолетовими в кожній сніжинці.
4. Між галузками кущів, у кронах дерев, посеред дороги метушилися і цвірінчали горобці, шукаючи їжі.
5. І від снігу, від сонця, від горобиного галасу на душі ставало затишно й приємно.
Перепишіть, розставте пропущені розділові знаки. Підкресліть усі члени речення.
1. У другій половині свого життя Іван Айвазовський створив найкращі картини як-от «Чорне море» і «Серед хвиль» (О. Довженко).
2. Повітряний транспорт потребує подальшого розвитку а саме реконструкції аеропортів, поповнення сучасними літаками (З газети).
Використовуючи сайт ви погоджуєтесь з правилами користування
Віртуальна читальня освітніх матеріалів для студентів, вчителів, учнів та батьків.
Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.
Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.
Ми приєднуємось до закону про авторське право в цифрову епоху DMCA прийнятим за основу взаємовідносин в площині вирішення питань авторських прав в мережі Інтернет. Тому підтримуємо загальновживаний механізм «повідомлення-видалення» для об’єктів авторського права і завжди йдемо на зустріч правовласникам.
Копіюючи матеріали во повинні узгодити можливість їх використання з авторами. Наш сайт не несе відподвідальність за копіювання матеріалів нашими користувачами.
© 2008-2021 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.
Источник статьи: http://subject.com.ua/lesson/mova/8klas_5/8.html
Паровий млин
Сенченко Іван
Світлій пам’яті матері моєї
Пелагеї Олександрівни присвячую
Надходить вечір. Вітер напинає свої великі крила і разом із мороком навіває на людей сон. Люди з радістю після денної праці солодко засинають. Але не всі: дід Шишка ночами ніколи не спить. Не сплять і робітники, що вночі працюють у млині — вони замінюють тих, хто працював удень, а дід Шишка вночі оберігає широке подвір’я й великі комори. Там переховується зерно й борошно.
Одного разу дід ходив і стукав своєю калаталкою. Вночі тихо, тільки глухо гуде всередині у мликі: там великі машини, паси, коліщата крутяться, вертяться, а все для того, щоб із зерна намолоти борошна. Багато борошна! Борошно набивають у мішки. А вдень приїздять хурщики і вивезуть його на залізницю. А по залізниці вже його розвезуть скрізь по широкій землі. А ті, що їстимуть з того борошна хліб, і не знатимуть нічого про цього млина, ні про діда, що стукає вночі калаталкою.
Млин над річкою. Дід заходить повз стіну, що тягнеться до річки. Вода чорна і глибока: в ній перекинувся і чотириповерховий млин, і димар, і комори. Навіть зорі.
Гарно ходити дідові вночі понад річкою. Постукає, а потім замислиться і пригадає давнє-давнє. Тоді не було ні селища, ні млина — ліс, та поле, та вівці.
Стоїть дід над річкою — пригадує, вдивляється в своє життя, і таке воно йому гарне та веселе здається.
Отож гляньте, який засмалений, веселий. Чуєте, співає?
Гей, ви, хлспці-Гуртоправи, Завертайте сірі воли, Женіть на Москву. 2
їдуть степом. Сонця того, сонця! А простору!
Попереду воли круторогі, сірі-сірі. А він — за гуртоправа. Сниться йому чи замріявся?
Йде дід понад річкою. Та що ж зоно, біс його знає: сич, чи кішка, чи мара яка плаче — захликується? Прислухався дід, обтер піт, що виступив на лобі.
Дід ще швидше стукає і прямує на голос. Стукає калаталка, весело, безтурботно гуде збоку млин, дивляться з неба зорі,— що то буде?
А ранком приніс дід маленького хлопчика додому.
— Не журись, бабо, є розвага на старість. Люди добрі підкинули.
Гойдає дід на руках немовлятко.
— Ге, не кривися, бабусю, нагрівай водицю, готуй пелюшки.
Бабуся вносить хмизу. Набирає з річки чистої водиці й готує дитині купіль.
У купіль положать Михайлика (так і порішили його назвать). Задриґає ногами хлопчисько, закричить жалібненько: «Кув-а-а!» — потім засне спокійно в білих пелюшках.
Що йому буде снитися? Чи почує Михайлик, як загудуть на зміну гудки? Чи почує Михайлик, як будуть стугоніти день і ніч вальці й торохтіти бруком вози, окуті залізом?
І вже Михайликові п’ять років. Таке гарне хлоп’я! Все хоче знати!
Одного разу він каже бабі:
— А нащо земля? Покрутила баба головою та:
— Щоб було де працювати людям. А хлопчик:
— А нащо є люди? Баба:
— Щоб у млин ходити.
Х/юпчик задумався. А потім і забув. Бігав, бігав і по вулиці (у пісочку грався), і по містку (де хлопці рибу ловлять), а поті?л і згадав бабині слова. Прибіг до неї та й знов питає:
— Мамо, а хіба всі люди у млині працюють? Баба накричала на хлопчика:
— Геть, не заважай! Твоє діло! Різні люди є: одні пани, щоб панувати, а другі,— щоб мішки носити. От що! Зрозумів? А тепер біжи к бісовій матері та не докучай!
Прибіг на місток, а там хлопці рибу ловлять. Став над поруччям та й задумався. А потім і питає уСтася:
— Стасю, а що є пани? Той засміявся:
— Паки? Фі-їть! Батьки отого он паненяти.
Стась ткнув пальцем, і Михайлик побачив хлопчика, що тільки тепер сходив на місток.
Він з’явився чистий і вимитий. З’явився і крикнув:
— Гей, хто хоче заробити ножичка!
Діти заблищали очима: кожному хотілось мати гарненького блискучого ножичка. Один сказав:
І всі разом гукали:
Михайлик підійшов і теж сказав:
— І я хочу нозицка! Паненя засміялося:
— То плигай з мосту в річку. От звідсіль і плигай. А як вилізеш на берег, то віддам тобі «нозицка» і він буде твій.
— У воду не можна: вода глибока і мокра. Бабуся розсердиться, коли я втону і замочу штанцята.
Діти пирскали, так їм було смішно. А паненя сказало:
— Я тобі дам свої штанчата, а як утонеш, ми тебе знову зліпимо з глини так, що й бабуся не знатиме.
Михайлику було лише п’ять років. Він не знав, що з глини ліплять коників, а не людей. Але йому так хотілося мати блискучого ножичка! ї він сказав:
— Добле. Я плигну. І плигнув.
Михайлик ніколи не був під водою і тепер здивувався: як тут зелено! Все зелене! Зелене небо, зелена земля, зелене сонце і. навіть руки зелені! Чудно Михайликові! Дивиться він, придивляється — ні людей, ні пташок — самі пліточки. Он вони плавають навкруги, і Михайлик чує, як вони говорять.
— Ти не знаєш, що то за риба така чудна? У неї зовсім немає плавників. фе! А хвіст! То не хвіст, а два стовпи. фе!
— А луска?! У неї зовсім немає луски. Вона гола, як жаба! Яка негарна! І де вона взялася тут?
— А я знаю, я знаю, я знаю!
— Це. ха-ха-ха! Це. я бачила. це така велика жаба. вона плигнула просто з мосту!
Михайликові стало боляче.
— Неправда, неправда! — крикнув він.— Я не жаба! Я Михайлик з млина! Там під сонцем є такий великий-великий млин. Там завжди гуде машина. там є дід, що стукає вночі і.
Тоді до Михайлика підпливла велика риба і сказала:
— Знаю я діда. А коли ти Михайлик, то чого ти тут? Михайлик не знав, що сказати. Він тільки кліпав повіками
і плакав. Сльози котились прямо по щоках.
А пліточки плавали навкруги і дивувались: вони ніколи не бачили, щоб вода родилася з очей. Вони не знали, що то таке — плакати.
За декілька днів Михайлик видужав. Дідусь побуркотів трохи і наказав йому більше школи не товаришувати з паненятами.
— Вони тобі не пара,— сказав він.— Ти лише сторожів син, а паненя. — він махнув рукою і, взявши калаталку, вийшов.
Михайлик сидів і думав. Про що ж він думав. Перше: його обдурено. У річку він плигнув, штанці замочив, а ножичка так і не одержав. Через це у нього прокидалася злоба і йому хотілося помститися. Хотілося підійти до того паненяти і з усієї сили вдарити його кулаком. А потім відійти мовчки і дивитись. Так тобі і треба!
Але Михайлик ще й не передумав усього, як побачив Сенька і Стьопку, що з усієї сили бігли по вулиці. Голі п’яти швидко лупотіли по твердій землі, м’яко встеленій пилом. Од цього здіймалися маленькі хмаринки куряви і довго стояли в тихім повітрі. Це Михайлика зацікавило. Він схопився і собі побіг, оглядаючись на хмарки із пилу, що летіли в нього з-під ніг. Спочатку він біг без мети, а потім подався за хлопцями. Він довго гнався за ними і все кричав, щоби почекали. Ллє вони навмисно, як баскі коні, гнали «навскач», наввипередки. Потім уже коло річки зупинилися і стали чекати на Михайлика.
— Ти куди?— запитав Стьопка, кочегарів син — «Рижого Чорта» (так Стьопка звав свого батька, звичайно, щоб той не чув). Стьопці було вісім років. Він вже добре курив, звичайно, тертий соняшниковий лист і кінські кізяки, умів плавати, лаятися і взагалі на всі руки майстер. Він ще недавно украв у «Рижого» аркуш паперу, у булошниці, як вона заґавилася,— шпагату, у матері — ниток і різного шмаття, надрав у стрісі очеретинок і спорудив змія. Так оцей Стьопка зупинився і запитав у Михайлика:
Звісно, Михайлик одразу не міг сказати: він лише з довгого бігу сопів і кліпав віями. Потім насмілився і відповів:
— «З вами»? — перекрикнув Стьопка.— А чи ти не знаєш, куди ми? Чи знову буде баба кричати на всю вулицю, як тоді, коли ти плигнув у річку?
— Так отож не ходи,— вів далі Стьопіса.— Йди додому, вже пізно.
— Я не хочу додому — хочу з вами.— Михайлика образило те, що йому забороняли йти, і він уже хотів заплакати.
Але тут втрутився Сенько:
— Знаєш що, Михайлику?
— Так слухай. Ти хлопець хороший — це зразу видно. Тільки ти ще не вмієш бігати і плигати. А там, куди ми йдемо, треба бігати і плигати. Так от: якщо хочеш із нами йти, то з розгону перестрибни через оцей пеньочок, а як зачепишся і впадеш — то щоб не плакав. Добре?
Михайлик одійшов далеченько, розігнався і побіг. Вже добігаючи до пенька, він зібрав усі свої маленькі сили, напружився, на мить зупинився, міцно уперся ногами в землю, зібгався і, випроставшись, пружиною перелетів через пеньок.
— МолодчинаІ — вирвалос разом у обох хлопців.
— Молодчина! — Сенько поплескав Михайлика по плечу, а той стояв рожевий і щасливий. У його все співало всередині: і він незгірший за них, і він уміє те, що роблять його товариші.
Але Сенько цим не задовольнився:
— Молодець перед овець, а перед молодця і сам вівця. Це ще не все. Як з нами йти і товаришувати, так треба все вміти: і бігати, і плигати, і плавати, і по поруччях ходити, і по деревах лазити. Тоді ти будеш справжній молодець.
— Я й хочу бути як справленій молодець,— відмовив радо Михайлик.
— Ну, то ще побачимо. — похмуро відповів Сенько. Сонце заходило. Великою жариною воно палало на заході
й лило на річку, й на міст, і на хлопців червоне сяйво. Воно ще не зайшло, але от-от зразу зайде, і тоді лишаться самі вечірні заграви, перерізані впоперек мечами синіх-синіх хмар.
Хлопці вирушили. Попереду йшов Стьопка, за ним Сенько і позаду всіх — Михайлик. Сенько навчав:
— Я піду попереду, ти за мною, а Стьопка за тобою. Та гляди, як будемо йти, так, поки не привчився, у воду не дивись, а дивись на мою спину. Тоді ніколи не впадеш. Утямив?
Михайлик кивнув у знак згоди, і всі троє зупинилися біля поруччі в.
Стьопка плигнув і випростався на поруччях. Сенько поміг Михайликові вилізти на брус, а потім вже виліз сам.
— Та не бійся, не бійся,— підбадьорював він Михайлнка,— це тільки напочатку боязко, а потім, заплющивши очі, перебіжиш через увесь міст.
Михайлик вперше йшов так через міст. Було страшно. Боязко. Все здавалося, що він от-от схибнеться й полетить у холодну річку. А Михайлик вже знав, як там погано!
— Та ти не бійся! — підбадьорював ззаду Сенько,— брус такий широкий, що на ньому і танцювати можна. От дивись!
Він підплигнув і гупнув ногами.
Але сталося таке, чого ні Стьопка, ні Михайлик, ні навіть сам Сенько не сподівався.
Источник статьи: http://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=3208&page=7